На жаль, в епоху легкодоступної інформації людьми стало маніпулювати ще простіше, ніж в попередню епоху інформаційної ізоляції.

Що не так з карантином і боротьбою з вірусом в Україні по пунктам:

Не вивчений китайський досвід.

По-хорошому чиновники рівня заступника міністра охорони здоров’я, МВС, заступники голів ОДА і головні лікарі ключових інфекційних лікарень зобов’язані були вже провести тиждень на тренінгу в районі Ухань. Або написати заяви і звільнитися.

Вогнища захворювання шукають наосліп.

У країні елементарно немає експрес-тестів на коронавірус. Китай зараз виготовляє 1,3 млн тестів в день. Україна просто зобов’язана була закупити хоча б 1 мільйон або організувати виробництво своїх за останні три місяці. Це велика помилка.

Саме можливість діагностувати заражених і швидко ізолювати їх є основним способом запобігання пандемії. Замість цього країна завмерла в очікуванні. Куди вигідніше перевірити мільйон приїжджих, ніж збанкрутувати всю 40-мільйонну країну.

Немає спроби розробити власний експрес-тест і вакцину.

Національна академія медичних наук – ще один даремний інститут, який фінансується з наших податків. Ніякі колишні заслуги колись великих академіків не можуть виправдати тотальну безпорадність української науки. Ні ініціатив, ні надій.

Медичні працівники не захищені і самі є джерелом підвищеної небезпеки.

Бригади швидкої допомоги їздять на виклик без спеціалізованих засобів високого рівня захисту. Їх завдання визначити, чи є симптоми і чи варто везти людину на тестування в інфекційне відділення лікарні.

Повна нісенітниця! Перевіряти треба абсолютно всіх, хто був за кордоном і просить його перевірити чи просто має перші симптоми захворювання. Безліч медпрацівників можуть самі заразитися і перенести захворювання наступним громадянам ще до того, як відчують перші симптоми.

Медичні працівники та поліція не навчені реагувати на виклики пандемії.

Не так складно було б організувати курс експрес-навчання з відеоматеріалами на базі китайського досвіду.

Не організована волонтерська робота.

Україна продемонструвала раніше небувалу самоорганізацію громадянського суспільства, коли виклики були очевидні. Я сам і сотні моїх знайомих, коли було потрібно, поставляли продукти, дрова, медикаменти, автомобілі, електроніку – та що завгодно – заради спільної мети і перемоги.

А що зараз? Держава не в змозі навіть сформулювати базові запити. Але ж напевно є величезний запит на контролерів, медпрацівників, операторів колл-центра, бажаючих і здатних патрулювати, кур’єрів доставки, їжу для малозабезпечених.

Не організовані мобільні лабораторії.

Перша жертва вірусу проживала в маленькому провінційному містечку Житомирської області. І смерть знайшла свою жертву там, а не в переповненому київському метрополітені.

Велика кількість людей саме з малих населених пунктів їздить на постійну роботу за кордон і потребує перевірки прямо за місцем проживання, а не в найближчому обласному центрі.

Не організований обов’язковий щодобовий моніторинг стану здоров’я людей в зоні підвищеного ризику.

Тестування медпрацівників, поліцейських, прикордонників, водіїв громадського транспорту і так далі має бути регулярним.

Не встановлені терміни і цілі карантину – по суті одна з найгірших проблем!

Невизначеність породжує домисли. Боязнь зробити прогноз – погіршує очікування і посилює депресію на ринку. Чого конкретно чекаємо? Додаткових апаратів штучної вентиляції легенів? Нових госпіталів? Поки приїдуть всі громадяни з-за кордону і будуть виявлені вогнища захворювання?

Німеччина і США зробили заяву, що 55 і, відповідно, 150 млн їх громадян, ймовірно, перехворіють короновірусом. Нерозумно припускати, що Україні вдасться уникнути повністю цієї напасті.

Так краще людям знати, що ми просто виграємо час і готуємося до затяжної боротьби з хворобою і що в уряду є чіткий план підготовки.

Не використовуються дані операторів мобільного зв’язку про перебування громадян в країнах походження хвороби.

Але ж не так складно локалізувати умовні півмільйона громадян і кожного повідомити розсилкою повідомлень або дзвінком про необхідність пройти Прверка.

Записуваний дзвінок оператора, «співбесіду» по телефону і виїзд бригади з тестом – ось що потрібно замість простого очікування.

Не введена обов’язкова реєстрація всіх недавно прибулих з країн-вогнищ хвороби. Але ж обмежувати переміщення треба тільки у цій категорії громадян. До моменту перевірки.

Популізм політиків «хто більше думає про народ» призвів до низки поспішних і непродуманих заходів.

Простіше посадити всю країну під замок, посилаючись на ризик для здоров’я, ніж шукати саме хворих.

Прикладом таких поспішних дій є дострокове припинення міжміського сполучення столиці з регіонами.

Безліч людей в Києві живуть на орендованих квартирах. Поспішний тотальний карантин позбавив їх можливості оплачувати їх в зв’язку з втратою роботи. Не можуть вони так само і повернутися в свої містечка / села.

Де жити і як виживати малозабезпеченим мешканцям інших міст? А якщо хворий – попроситься пожити з кимось ще незараженим? Логічніше було б організувати контроль при вході на вокзали і закрити рейси з великих міст в малі на два-три дні пізніше.

Інфантильна поліція. Це окрема і болюча тема, звичайно.

МВС ефективно тільки в політичному виборчому процесі і переслідуванні бізнесу. Більше справжніх інтересів немає.

Поліція зобов’язана супроводжувати медбригади в багатьох випадках. Поліція зобов’язана цілодобово чергувати в госпіталях і лікарнях і фіксувати порушення прав як медперсоналу, так і пацієнтів. Поліція змушена була блискавично взяти під контроль перевірку таксистів з аеропортів і залізниць вокзалів, а краще замінити їх власними автобусами. Багато ще чого повинна була би робити!

Публічно не покарані протестувальники проти евакуації громадян України з інших країн і організатори цих протестів. Але ж як мило було журналістам взяти інтерв’ю у чоловіка з Нових Санжар – як йому вирок суду місяць мити підлогу в лікарні за те, що камінням автобус з евакуйованими закидав?

Не задіяна національна гвардія. Народ ставиться до карантину як до безглуздого жарту влади.

Попереднє розгортання армійських і нацгвардійских польових госпіталів допомогло б усвідомити ступінь проблематики і сприяло б додатковій підготовці.

Маленькі населені пункти типу Радомишля – повинні бути через годину фізично блоковані БТРами поперек дороги, вже якщо знайшли смертельну небезпеку аж до закінчення перевірки на інших хворих. А так – це фарс, а не карантин.

Неможливість вільно проходити тестування всім бажаючим. Тут без коментарів.

Мільйон безробітних тільки в Києві. Бізнес навіть не подумали спитати, що йому потрібно, щоб вижити. Вже явно не звільнення від земельного податку.

Перш за все, потрібен прогноз тривалості карантину. Логічно я розумію, що мені потрібно прямо зараз звільнити 600 осіб, тому що епідемія і карантинні заходи – це надовго. Якщо не звільнити зараз 600 чоловік, весь бізнес збанкрутіє через 2 місяці і доведеться звільнити 1000 і тоді не вийде знову відкритися після закінчення карантину.

З іншого боку, адже у цих 600 осіб є сім’ї, і їм треба жити, їм зарплата потрібна ... Але чому бізнесмен повинен брати на себе відповідальність і що-небудь припускати? Тому що політику страшно помилитися?

Неправильні економічні стимули і компенсатори для бізнесу. Я ціную своїх колег і працівників, я хочу допомогти їм пережити важкий час, як можна довше виплачуючи якомога більшій кількості людей зарплати, незважаючи на простій.

Що допомогло б? Відміна Нацбанком своєї постанови № 531 про те, що банки не можуть реструктуризувати кредити довше ніж на 1 рік, інакше такі кредити стають проблемними і підлягають 100% резервуванню.

Простого прохання міністра фінансів до банків піти на рестракти – абсолютно недостатньо. Треба дати їм інструментарій.

Відміна нарахування ЄСВ не тільки для малого бізнесу, а для будь-якого бізнесу, який в примусовому порядку змушений зупинитися.

Державні гроші витрачаються не на те.

У Південній Кореї і в Ірані захворіло багато людей. Дуже багато. Але смертність відрізняється багаторазово. Краще державі одноразово проінвестувати в медичні препарати, обладнання та засоби захисту 1 мільярд доларів і зустрічати хворобу у всеозброєнні, ніж відтягувати її спалах і втратити багато мільярдів у вигляді падіння ВВП, скорочення надходжень бюджету та зубожіння населення.

Не забезпечена ізоляція критичного персоналу – повинні бути міста, повністю відрізані Нацгвардією блокпостами для всіх, хто не пройшов перевірку.

Йдеться, наприклад, про міста, які обслуговують українські АЕС. Кожну АЕС обслуговує кілька (по ідеї 4) змін персоналу. Один хворий, очевидно, призведе до тимчасового вибування всієї зміни. Замінити хворих в Україні буде просто ніким. Ми дійсно хочемо на додачу до всього отримати небезпечні в експлуатації АЕС ??

Боротьба з мародерством. У відповідь на 5-кратне збільшення цін на послуги авіаперевізником суспільство бажало б побачити гідну реакцію влади.

Цій авіакомпанії слід пригадати всі її борги державі. Є реальний шанс націоналізувати актив.

Навпаки хорошим стимулом було б дозволити бізнесу купувати все необхідне для медицини, згідно публічних списків – з безумовним віднесенням цих витрат на аванс майбутніх платежів з податку на прибуток і ПДВ.

Трагедія в економіці взагалі тільки починається. Виникне замкнене коло неоплачених товарів, форс-мажорів, непогашених кредитів, взаємних претензій.

Життя покаже, наскільки примусова «зупинка» нормального господарського життя була виправдана. Особисто я вважаю, що ефективніше було б зробити зовсім по-іншому. Займатися карантинною ізоляцією тільки приїзджих із заражених регіонів, паралельно ввівши додаткові тимчасові податки і збори, але дозволяючи бізнесу працювати далі.

Злиденне населення, поставлене за межу виживання, через пару місяців може втратити терпіння. Зростання злочинності та масові протести можуть принести більше жертв, ніж вірус.

Пару слів про політику.

Нас чекає велика кількість претензій громадян і юридичних осіб один до одного і до держави. Порушуються всі господарські зв’язки, і в багатьох ситуаціях немає хорошого виходу. Є два поганих і треба зробити вибір.

Влада недооцінює потребу людей в справедливості.

Єдина реформа, яка Україні завжди була потрібна, це реформа судової та правоохоронної систем.

Було б все в порядку з совістю у судді, прокурора і поліцейського – були б зараз чистенькі лікарні з новим обладнанням і не було б фінансових проблем у держави з концентрацією ресурсів для вирішення проблеми.

Ніякі інші реформи, включаючи запуск ринку землі, не приведуть до бажаного результату.

Це єдина політична реформа, яка була потрібна, потрібна зараз і буде потрібна, поки ми не розвалилися як країна.

Безумовно, я не претендую на точність аналізу ситуації – недостатньо спеціалізованих знань і доступної інформації для аналізу. Але як громадянин і роботодавець я хочу від влади відповідей.

Ігор Тинний - підприємець, співзасновник Української асоціації відновлюваної енергетики, член Ради з інновацій при прем'єр-міністрові. Текст опубліковано з інформаційного джерела Українська правда.