У вівторок, 13 серпня, президент України Володимир Зеленський підписав указ про спрощення набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони України, і громадянам Російської Федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання.

Варто розуміти, що є декілька категорій: перша – це ті громадяни РФ, які воювали за Україну у складі добровольчих батальйонів. Нагадаю, що наприкінці 2014 року Петро Порошенко заявив, що добровольці, які захищають Україну, отримають українське громадянство.

По факту, вийшло, що цього його слова не було дотримано, і постраждали від цього не тільки росіяни, але й інші іноземці.

Адже ніякої системи спрощеного надання громадянства так і не з’явилось, хоч і було кілька спроб. Тому нинішній указ – це демонстрація того, що держава Україна дотримується свого слова. Справа в тому, що, незалежно від прізвища, президент – це, перш за все, інституція. І якщо президент України як інституція це пообіцяв, то таку обіцянку треба виконувати, незалежно від бекграунду людини.

Зрештою, тут доречно пригадати принцип французького закордонного легіону. Він будується на тих самих принципах – якщо людина припускалася певних помилок або мала кримінальне минуле, у випадку, якщо вона захоче змінитися і доведе, що може захищати Францію, то через певний час вона може отримати французьке громадянство.

В Україні підхід має бути той самий – якщо людина порушуватиме українське законодавство, у майбутньому до неї можуть вживатися відповідні заходи, передбачені чинним законодавством. І це нормально, адже це означатиме, що була обіцянка надання громадянства за захист України, але не було обіцянки надавати індульгенцію у випадку правопорушень.

Інша частина указу – представники опозиції у РФ. Зауважу, що для України вкрай важливий напрямок російської зовнішньої політики. Але це означає не лише прохати про допомогу у конфлікті з Росією на Заході, а й впливати на події у самій Російській Федерації. Звісно, що опозиція там різна – є відверті фашисти, є люди, які заперечують існування України як держави, є демократично налаштовані люди. Та через надання громадянства російській опозиції Україна може стати центром тяжіння для тих, хто не сприймає режим Путіна як режим влади.

Якщо такі люди намагатимуться отримувати російське громадянство і влаштовувати свої заходи в Україні, то для нас це, по-перше, означатиме появу джерела інформації з перших рук, оскільки контреліти – це частина політичних еліт держави.

По-друге, це отримання можливості впливу. Звісно, не на оточення Путіна, але на фінансові та фінансово-промислові групи у РФ. І це механізми, які активно зараз використовує Литовська республіка на своїй території. Адже саме там достатньо велика кількість російських опозиціонерів. Тому це цілком природній процес і це також нормально.

І навіть якщо ці люди будуть по-різному ставитись до України, тут постає питання послідовності дій. Адже якщо вони переслідувалися у Росії, після чого отримали політичний притулок і громадянство України, то, тим самим, вони також зобов’язалися дотримуватися і норм українського законодавства. І подальші дії – питання їх особистої відповідальності.

Крім того, цей указ про спрощення можна сприймати і як створення надання системи політичного притулку. Зараз, якщо людина має статус біженця, то за три роки має право подати документи на отримання громадянства за спрощеною процедурою. У процесі отримання такого статусу вивчаються факти переслідування, у тому числі й за політичними переконаннями, а також проводиться базова перевірка СБУ щодо того, чи становить особа загрозу для держави.

І, згідно із законодавством, нічого додатково не потрібно придумувати. Потрібно тільки, аби Державна міграційна служба у шестимісячний термін без будь-яких хабарів розглядала б звернення іноземців і біженців. Це легко зробити – достатньо навести лад у службі, налагодити боротьбу з корупцією і дотримуватися державної політики. Тому боятися тут нічого, головне - щоб як слід працювала вітчизняна система.

Ігар Тишкевич, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього

Текст опубліковано з інформаційного агентства УНІАН.