Поразка Порошенка - це не просто кінець епохи старих політиків. Це ще й провал встановлення путінізму в Україні.

Коли влада президента вважається сакральною. Коли президент не сприймається як звичайний службовець, як найманий менеджер.

Він подається як президент - цар, президент - жрець, президент - сонце, президент - бог.

В країні корупція та відсутність справедливості? Пхе! Це все «козні злих бояр». Президент просто не знав, що його оточення наживається на оборонці, енергетиці, банківській сфері. Не міг знати. Президент - сонце вище цього.

Саме тому прихильників Порошенка так зачепило новорічне привітання Зеленського. Святотатство! Замах на священний ритуал щорічного сходження божества до народу.

Саме тому ними так болюче сприймається перемога Зеленського. Якийсь там актьорішка, дилетант проти нашого всього!

І вже тоді, крім сакральності влади, відкрилася і друга ознака путінізму, насаджувана Порошенком та його оточенням, а саме - незмінюваність влади. Оголосити себе країною, ототожнити себе з державою, як мантру повторювати «Є Порошенко - є Україна. Нема Порошенка - нема України».

Всупереч українським традиціям, забуваючи, що країна і держава тут не одне й те саме. Часто це два різних всесвіти. До того ж, держава тут споконвіку будується на невідворотності зміни гетьмана, якщо він втратив довіру та популярність.

Бо відкрилася ще й третя ознака путінізму в часи правління Порошенка. А саме - насаджування ненависті та ворожнечі.

Всі, хто не вважає президента сонцем, і національним лідером - зрадофіли, журнашлюхи, шатуни, скунси, агенти Кремля і п'ята колона. Всі, хто розчарувався і посмів в демократичний спосіб висловити свою оцінку діям влади, всі вони - бидло, населення і зебіли.

Цькування. Пропаганда. Розправа з політичними опонентами. Не така жорстока як в росії. Але з щирим бажанням запозичити найкращі «здобутки» путінського режиму.

Так, що все вірно. 21-го квітня перед Україною і справді був вирішальний вибір. І країна зробила цей вибір правильно.