Останнім часом родичі та друзі часто просять поради за кого проголосувати на прийдешніх президентських виборах. Моя відповідь: - це індивідуальний вибір кожного.

Принаймні є з п’ять достойних кандидатів з посеред яких одного та й можна вибрати. Адже перший тур це свого роду соціологічне опитування. Однак я однозначно не буду голосувати за чинного Президента.

Аргументую, чому.

Бо він свідомо обманює свій народ. Порошенко обманював, коли казав що за два тижні закінчить війну на Донбасі, коли казав, що прокурор посадить його товаришів, які будуть причетні до розкрадань бюджетних коштів та повідрубує їм руки. Не бачимо ні відрубаних рук, ні посаджених товаришів.

Заслуги в побудові армії він приписує собі, але у 2014 році на захист Вітчизни встав народ: добровольці, волонтери. Пенсіонери від пенсій відкраювали свої кошти, всі люди слали СМС-ки, збирали одяг, харчі. У всіх працюючих в Україні до цього часу вираховують військовий збір, а в той же час його друзі влаштували бізнес і примножують свої мільярдні статки на війні. Петро Олексійович говорить, що порвали з Росією всі стосунки та статистика свідчить, що товарообіг з Рашою росте. Уряд встановлює захмарні побори за розмитнення авто з Європи і в той же час зберігає пільгове оподаткування з автомобілів країни-агресора.

Він говорить про необхідність санкцій за те, що Росія полонила наших військових моряків, навіть військовий стан хотів запровадити по всій країні і в той же час уже в цьому році підписано угоду, відповідно до якої раші дозволено вилов риби в Азовському морі. Всюду говорять про необхідність зменшення енергозалежності від Росії, а восени 2018 році, уже після політичного рішення про не продовження договору про дружбу з РФ, в секретному режимі, таємно продовжила з Москвою до 2025 року контракт на постачання ядерного палива в Україну. Підписання цього документу ще надовго закріплює домінування країни - агресора в стратегічній галузі, яка дає Україні 55-60% електроенергії, отже знижує енергетичну безпеку нашої держави...

Порошенко обманює, коли вихваляється передвиборною монетизацією за рахунок державного бюджету пільг за комунальні платежі та індексацію пенсій. Але ж чекайте, у нас парламентсько-президентська республіка і це функції уряду, а не гаранта Конституції. До того ж зекономити на компослугах зможуть лише ті 2% споживачів, які проживають в новобудовах і приблизно 20% на індивідуальному газовому опаленні, які можуть регулювати споживання. Інші 70% споживачів не мають можливості регулювати централізоване опалення.

Сама по собі ідея видавати гроші людям на руки – чудова, аби ті могли самостійно контролювати витрати. Але ця ідея спотворена. Видавати реальні гроші на руки почали перед самими виборами, а це кінець опалювального сезону. Тому це свого роду підкуп. Суттєві суми люди отримуватимуть недовго... До того ж, отримавши «живі монетизовані» гроші та одноразово індексовані пенсії, далеко не всі пенсіонери зможуть розібратись що це за кошти і витратять їх на ліки, продукти харчування. Це призведе до збільшення боргів за комуналку, які вже й так сягнули рекордних 62 мільярдів гривень. І, якщо на 1 травня у споживача з’явиться заборгованість понад місяць більше 340 гривень за ЖКП, то людина буде позбавлена субсидії на сезон 2019 – 2020 року. Та про це Порошенко мовчить.

Бо він будує поліцейську державу. Порошенко успішно перейняв досвід попередника і в утриманні влади спирається на силовиків та апарат чиновників. Він хоче керувати Україною за путінським зразком. Продавивши через парламентську більшість зміни до законодавства президент вивів голів державних адміністрацій з статусу державних службовців і фактично створив вертикаль виконавчої влади, яка підпорядковується лише йому. Такого не має бути в парламентсько-президентській республіці. Виконавчу владу на рівні держави має здійснювати уряд, а в регіонах – виконавчі комітети створені місцевими радами.

Порохоботи говорять про підтримку децентралізації, а насправді вона на центральному рівні гальмується. Приклади – ветування Порошенком Закону про місцеве самоврядування, не проведення виборів до ОТГ в ряді областей через військовий стан (до цього часу так і не визначено дату їх проведення і цілий бюджетний рік втрачено), не призначення по декілька років дочасних виборів міських (селищних) голів, зокрема у Луцьку та Шацьку. І не потрібно казати, що на це президент не має впливу, коли потрібно змінити закон про генерального прокурора під кума, чи провести інші потрібні зміни більшість Порошенко в парламенті знаходить.

Спираючись на силові структури та державні органи влади режим Порошенка чинить тиск на приватний бізнес опонентів. Такого в демократичній державі бути не може. В Європі малому і середньому бізнесу всіляко сприяють, бо саме він є фундаментом будь-якої європейської держави, а у нас його нищать.

Бо він боїться власного народу і відгороджується від нього. Волиняни, та й вся Україна в останні місяці переконалась, що Петро Порошенко боїться людей. Ці його томос-тури та тури-інкогніто зробили з президента посміховисько. На цілий день перегородити центральну площу Луцька, принісши в жертву сотні лісівників з усієї України, використавши їх як відволікаючий маневр, а самому поїхати тихцем в глибинку у Ковель, щоб туди не встигли бійці Національного корпусу може тільки боягуз.

Бо він глумиться над вірою. Позиціонуючи себе православним, однією з головних заслуг виставляючи отримання Україною Томосу Петро Порошенко демонструє гординю, самолюбність, владолюбство, хизування та ще з десяток гріхів, які не властиві православній людині. Я був подивований, коли в перший тиждень посту щоб, хоч якось на зібрання до Порошенка залучити молодь, влаштували в Ковелі концерт й гучна музика до ночі лунала на все місто.

З моменту свого переїзду на постійне проживання до Луцька й дотепер я є прихожанином Свято-Троїцького Собору донедавна УПЦ КП, тепер ПЦУ, тому, як і тисячі віруючих чекав, і Слава Богу дочекався визнання канонічності української церкви й надання Томосу. Але, надання автокефалії Українській церкві Вселенським патріархом мало на меті перш за все досягнення ЄДНОСТІ православних України. Наразі цієї мети не досягнуто. Навпаки ми бачимо в області розкол, коли людей пересварили між собою, виконуючи якісь незрозумілі плани, щоб до президентських виборів як можна більше церков перейшло в ПЦУ.

Тому я погоджуюсь з висновком синоду Кіпрської православної церкви, що відбувся нещодавно, який підтримав ПЦУ й засудив РПЦ за подвійні стандарти і констатував, що для досягнення позитивного результату в розбудові ПЦУ необхідно дати певну кількість часу. Це має бути насамперед місіонерська діяльність ПЦУ, а не силове захоплення приміщень. Україна все ж світська держава й має бути чутливою та з повагою ставитись до людей будь-якого віросповідання й конфесії. І досягненню єдності української автокефалії готові посприяти інші помісні Церкви (про РПЦ мова не йде).

Бо він не має команди професіоналів. Всі реформатори, які були з Порошенком у 2014-2015 роках, або пішли від нього, або він їх «пішов». Лишилась сіра маса залежних людей, готових за те, щоб бути при «годувальниці» виконувати будь – які накази «патрона». Вони можуть бути гарними виконавцями, але не спроможні продукувати ідеї, пропонувати дієві стратегії та плани розвитку країни. Вони позавчора служили Кучмі, вчора Януковичу, сьогодні є вірними слугами Порошенка, завтра з такою ж відданістю будуть служити іншому господареві. Тим більше, що як показала практика Порошенко часто «кидає» навіть близьких людей, таких як ті ж Онищенко, Яценюк, Саакашвілі, Свинарчук-Гладковський, Замана, Гунчик, не кажучи вже про осіб меншого рангу.

Є ще й інші аргументи, але думаю й цього досить щоб я не віддав свій голос за Петра.

Михайло Імберовський - депутат Волинської обласної ради.