Підсумки першого туру президентських виборів для мене не стали якимось екстраординарними чи феноменальними. Цілком очікувано, що Петро Порошенко зараз розплачується за свою бездіяльність протягом останніх 5 років, за невиправдані надії мільйонів українців.

Вони не чекали від президента якогось чуда, але сподівались, що після стількох смертей на Майдані і Сході України ця влада буде чесною і не обкрадатиме власний народ.

Скажу чесно, я пережив справжній шок, коли дізнався про бізнес, який Порошенка і його поплічники Гладковські-Свинарчуки зробили на крові. В голові не вкладається, як людина, яка практично щодня ходить по місцях, де загинула Небесна Сотня, може так святотатствувати.

Невже він не боїться Бога?

Якби я зустрівся з президентом то неодмінно запитав би – «Петро Олексійовичу, Ви ж мільярдер, невже Вам ще мало тих статків, які є і які могли б ще заробити цілком легально, що Ви залізли в кишені до кожного українця, в тому числі, до тих бабусь і дідусів, які у 2014 році відривали від своїх пенсій по 5 гривень і відправляли смс-ки на армію? Невже Вам не соромно?».



Як каже наш народ: як Бог хоче покарати, то розум забирає. Виглядає, що зараз Бог таки забрав розум, що у президента, що у тих депутатів Верховної Ради його більшості, які стали інструментом для прийняття лише тих Законів, які потрібні не суспільству, а президенту, й вони певно не усвідомлювали наслідків від своєї діяльності, а ще більше бездіяльності. Та суспільство оцінило Петра Порошенка саме так, як він того заслуговував, дасть воно також восени належну оцінку і парламенту.

Технологи чинного президента певно не врахували, що в нас за останні роки українці змінились. Якщо раніше на вибори ходили люди, які сформувались при Радянському Союзі і звикли голосувати так, як скаже керівництво, то як показав перший тур в них досить активну участь взяло нове інтерактивне покоління. І тут справа не лише у віці, а в тому, що люди зрозуміли, не можна бути пасивними і покладатись, що десь комусь наверху видніше, хто має керувати і які рішення приймати. Тепер в час інтернету, соціальних мереж, гаджетів є змога аналізувати, ділитись думками, отримувати необхідну інформацію і робити правильні висновки. Ера зомбоящиків, бігбордів і листівок відходить у минуле. Про це я можу переконатись на прикладі своєї мами, якій ми в минулому році купити гаджет і навчили ним користуватись, так вона тепер в курсі всіх подій.

Я спостерігав за виборами на різних дільницях Волині і з приємністю відзначаю, що було дуже багато молоді, людей 20 – 40 річного віку, тобто тих, хто вміє критично оцінювати стан справ. Тому, що як свідчить статистика, все ж луцьке студентство і на цей раз проігнорувало вибори і голосувало не досить активно. Та і в цьому є свій позитив, отже ректорат вишів не тиснув на них.

Нове покоління, яке не жило в Радянському Союзі, це вже не раби. Це люди, які не бояться змін. Тому, що, на жаль, українців за чотири століття життя в колоніях так залякали, так нагнули, що в них виробився менталітет «аби не гірше». І саме носії такого менталітету зараз на кожному кроці паплюжать кандидата нової формації – Володимира Зеленського та всіх його прихильників. Такий менталітет притаманний звіриній зграї, якій неодмінно потрібен вожак, який краще знає, де смачніша трава, або де можна легко вполювати іншу дичину. В зграї не можна висовуватись – бо загризуть свої ж.

Але ж українці не отара. Ми приміряємо на себе вінець європейської держави, отже й маємо бути європейцями не лише зовні, а внутрішньо.

Не потрібно боятись змін, нам не потрібна диктаторська держава зразка нашого північного сусіда. І чим швидше ми скинемо ярмо колоніалізму з душі, та скорше позбудемось керівників старого зразку, замінивши їх менеджерами, тим швидше настануть позитивні зміни. В Європі керує місцеве самоврядування, до того йдемо і ми.