Моя стаття "Я голосую за Петра Порошенко, тому що…" отримала величезну кількість відгуків, в тому числі і від порохоботів, які заспівали звичну пісню «цар хороший, бояри погані», «немає повноважень», «немає грошей», а потім коронне «реформам заважає п'ята колона Росії, потрібен час». Давайте розберемося, чому на президентських виборах 31 березня саме час сказати: «Дякуємо, Петре Олексійовичу, достатньо».

Дмитро Видрін, колись в далекому 2004 році мені сказав, що президент - це як боксерська рукавиця. М'язиста рука її розриває, а на худій руці вона бовтається. Так, залежно від особистості президента інститут президента працює так чи інакше. Особистість і її мотиви визначають ефективність. Ось, наприклад, Дональд Трамп в США демонструє винятковий волюнтаризм, просуває свою програму не зважаючи на традиції. Раджу почитати Боба Вудворда «Страх», де все це прекрасно описано. Там де Обама не здогадувався, що «так можна», Трамп рулить без комплексів. В Україні така ж сама ситуація.

Так ось, коли порохоботи починають розповідати, що президенту не вистачає повноважень, то звертаю увагу, що в нашій політичній системі інститут президента відіграє визначальну роль. Не тільки тому, що після століть під Росією в нашому менталітеті сформувався стійкий запит на «вождя», але перш за все тому, що голова держави має величезну кількість формальних і неформальних важелів впливу. Як би мої опоненти не прикривались фіговим листочком парламентсько-президентської республіки. Думаю, що сьогодні президент має близько 50% влади в центральних органах виконавчої влади.

Давайте перелічимо те, на що впливає президент за законом і де-факто. Згідно з Конституцією назначає голову СБУ, ГПУ, МЗС, РНБО, формує всю вертикаль обласних та районних адміністрацій. Не погано!

Де-факто, президент Порошенко впливає на половину уряду, який сформувала владна коаліція у Верховній Раді, що складається з БПП і Народного фронту, де президентська фракція найбільша. Президент впливає на енергетику, на митницю, на медіа, на ключових телеканалах, як відомо, критику президента обмежено. Президент впливає на монополії, які керуються державою. Судова реформа іде по лекалах президента і не треба заперечувати, що він не впливає також на суддів. Ви серйозно і далі будете говорити про обмежений вплив президента на процеси в країні? Так?

Ключова проблема в тому, що президент в ручному режимі керує країною. Керує хреново, тому що не можна все встигнути і замінити інститути собою. Навіть якщо ти найгеніальніший президент. А судячи з постійних вихвалянь, Петро Олексійович щиро в цьому переконаний. У 2014 році Порошенко прийшов до влади без команди, а оскільки мало кому вірить, то намагається оточити себе людьми зручними, тобто не здатними приймати самостійні рішення. Так як рішення приймає він сам. По суті Петро Олексійович, як і Дональд Трамп, переніс в президентський кабінет логіку управління своїм бізнесом. Однак держава набагато масштабніша і вона вимагає делегування повноважень. Коли цього не відбувається, то структура управління розпадається. Тому для того, щоб отримати результат на президентських виборах, Порошенко домовляється з регіональними баронами типу Кернеса чи Труханова. Адже

його вертикаль влади слабка, тому що з самого першого року президент поставив на "договорняки" з елітами, а не на відновлення керованості виконавчої вертикалі. Так працює олігархічний консенсус, який Петро Олексійович не поспішив розірвати.

В рамках олігархічного консенсусу президент виступає в якості суверена, який збалансовує різні групи впливу, виступаючи в «якості першого серед рівних». Це по суті феодальна влада, де особисті, сімейні, дружні інтереси, а не інститути визначають міцність держави. При цьому корупція є ключовим елементом, який скріплює всю цю систему. Корупція - це хребет цього монстра і якщо його прибрати, система розвалиться, так як функціонал йде перш за все через корупцію. Наша правляча еліта нічого не вміє робити без функції перерозподілу. Наявність важелів перерозподілу створює корупційну ренту, а рента - це базова мотивація еліт.

Дуже важливий елемент, те що й саме суспільство, і еліти є класовими. Клас - це функція, яка потрібна державі. Якщо потрібна нова функція, то створюється новий клас. Наприклад, олігархи стали таким новим класом, який створився в 90-і роки, коли потрібно було в найкоротші терміни вивести українську економіку на зовнішні ринки, а клас червоних директорів з цим не справлявся. Військові були маргіналізованим класом більшу частину незалежності України, але події 2014 року повернули їм і статус, і ресурси.

Розподіл обмежених ресурсів є базовою функцією, яку здійснюють класи вищого рівня - прокурори, судді, СБУшники, поліцейські, які в свою чергу, обслуговують клас олігархів. Усіх разом їх можна назвати титульними класами.

У такій соціальній системі статус визначає твої можливості, оскільки статус відкриває дорогу до ресурсів, які ти можеш перерозподілити на свою користь або на користь своєї класової групи. Без статусу доступ до економічних ресурсів утруднений. Статус - це і є ресурс. Статус можна купити, можна отримати у спадок, нарешті, заробити службою, піднімаючись по ієрархії в межах своєї спільноти.

Тут логічно задатися питанням - а чим це все відрізняється від феодалізму? А нічим. Це і є феодалізм, який адаптувався в XXI столітті. Як пише Валерій Пекар, «різні соціально-економічні формації розрізняються відповідно до способу здобутку ренти - тобто, за рахунок чого одні мають більше інших». «Феодалізм - це рента статусу (тобто, рента права), коли існують певні закриті привілейовані соціальні групи. У середньовіччі їх називають панами (феодалами), при соціалізмі - номенклатурою, в наших умовах - олігархами», - зазначає він.

Обидва Майдани в Україні були проявами буржуазно-демократичної революції, коли існуючій класовій системі кинула виклик буржуазія, яка формується, в особі аморфного середнього класу. Причому цей виклик був кинутий ще сто років тому - в 1917 році і до цих пір завдання звільнення від класових пут не була вирішена.

Порошенко прийшов до влади на плечах середнього класу, який бунтував і хотів більше свобод, щоб реалізувати свій потенціал. Де ці свободи? Що ми отримали замість них? Томос?

За фактом Петро Олексійович спочатку повторив помилку Віктора Ющенка, коли замість того, щоб зробити ставку на посилення середнього класу як базової соціальної групи Майдану пішов на ситуативні союзи з олігархами, оскільки йому була потрібна швидка стабілізація. Це було виправдано в умовах колапсу держави навесні 2014 року, але ця тимчасова міра була далі конвертована в системну політику підтримки середнього класу. Навпаки, Порошенко продовжив політику Януковича, коли союз з супербагатими спирався на найбідніші верстви населення через купівлю їх лояльності на виборах за допомогою субсидій або прямого підкупу.

Це призвело до того, що середній клас став масово тікати. Як визнає глава МЗС Павло Клімкін, з України їде 1 млн осіб на рік. їдуть найбільш активні і просунуті. Залишаються пасивні. Як наслідок, Україні загрожує демографічна колапс, коли третина робочої сили знаходиться постійно або тимчасово за кордоном, ще третина токсична, тому що нічого не виробляє (силовики, бюджетники у вигляді вчителів і лікарів, чиновники і непродуктивна частина офісного планктону) плюс, нарешті, третина продуктивна частина суспільства, на якій тримаються ще 13 млн пенсіонерів і близько 7 млн ​​дітей. І саме ця остання частина залишає Україну. Демографія і міграція створюють революційну ситуацію для всієї соціальної, економічної і політичної системи в Україні, оскільки не дозволяють більше підтримувати таку модель в стабільному стані.

І ось на цьому тлі Петро Олексійович п'ять років намагався вирішити два завдання.

З одного боку, президент намагається максимально сконцентрувати владу, не забуваючи про свої бізнес-інтереси. До речі, це не дозволило йому виконувати функцію Гаранта Конституції. Гарант ефективний, коли рівновіддалений від інших центрів впливу, але коли в тебе інтереси в машинобудуванні, кондитерській сфері, в енергетиці, медіа і багато де ще, то у тебе конфлікт інтересів.

З іншого боку, влада вислизає від Порошенка, бо коли в тебе немає авторитету і ти пересварився з усіма, то конфлікт інтересів з групами впливу визначає межі твоєї влади. Тому тобі ніхто не вірить і ти не можеш консолідувати 50%, яких не вистачає, щоб вести країну чітким курсом. Чіткий курс можливий тоді, коли і населення, і еліти довіряють державі і президенту, як надбудові, яка його увінчує. Однак рівень довіри населення до всіх ключових інститутів влади на рівень мінус 70% і вище.
Більше того, ти навіть чіткий курс сформулювати не можеш, тому що оточив себе холуями, а сам все не встигаєш. Тому політика ведеться в режимі авралу, права рука не знає, що робить ліва і в підсумку, список елементарних кроків, що я описав у статті, які нам під силу було зробити (під силу, тому що це не просто слова, а за ними є розрахунки, ось, наприклад, по власному видобутку газу в Україні), виглядає фантастикою.

Ось так ми підійшли до фіналу - до президентських виборів 2019 року. З якою повісткою Петро Олексійович йде в 2019 році? Ні, там нічого не залишилося від його виборчої програми 2014.

І ось в якості альтернативи в фіналі президентського терміну нам підсовують магічні мантри про Томос, які ніби повинні замінити все те, що не було зроблено. А всі, хто не згідний або критично ставляться до мантр з магічними брязкальцями оголошуються ворогами народу і п'ятою колоною. При цьому орда порохоботов розповсюджує у всіх пабліках тези на кшталт цього:

Якщо виберемо любого крім Порошенко, ми 100% получимо зміну політичного курсу країни. Нам знову перестануть довіряти західні партнери, а це кредити( які треба брати щоб борги віддівати Жуліни і Яника). Це підтримка Заходу, трохи зміни курс і тобі вже не довіряють, а значить і не допомогають. І прямо кажуть — ідіть до московії. Це інвестиції, яких ніхто не зробить, а враховуючі повну зношеність інфраструктури, буде колапс, і тепло буде в тих хто купив буржуйку і мае дрова. Це зброя від заходу, поперше, ніхто не дасть, а подруге, вирішить новообраний головнокомандувач замиритися з паРашею, і ми знову московськи раби на 100 років. Ось такі «веселі перспективи». І ще, спробуйте реально наступити на яйця якомусь «обраному» губернатору, і відразу почуете «Путін введи війська!» І не забувайте що Президент відповідае тільки за армію і зовнішню політику. А все інше він вимушений проштовхувати, бо більшість населення ще мислить радянськими мірками, що президент ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ВСЕ В КРАЇНІ.

І я хочу задати порохоботам і тим, хто вагається такі питання:

Цікаво, чому Анатолій Гриценко змінить прозахідний курс? Все життя йому слідував, а тут раптом йому заманеться розвернутися?

Або Володимир Зеленський, якщо допустити, як кажуть порохоботи, що він маріонетка олігарха Коломойського, який зіграв важливу роль в захисті південного сходу в 2014. Де логіка? Зеленський клоун? А хто тоді Парубій або народний депутат Олексій Гончаренко? І ще кілька десятків депутатів правлячої коаліції. У Зеленського немає команди? А у Порошенко вона була, коли він переміг у 2014 році? Що у нього взагалі було? Може наявність потужної команди змусила Порошенко поставити рулити КБ Антонов колишнього директора автосалону з Хмельницького? Камон, хлопці, логіка що менеджер успішного проекту «95 квартал» не здатний керувати державою з тієї ж опери, що це не здатний робити кондитер. Адже кондитер за логікою порохоботов виявився успішним? Чи як?

Юля? Юля буде обмежена в маневрі як і будь-який президент залежністю України від Заходу. І вже точно вона прекрасно розуміє, з чим та з якою протидією зіткнеться, якщо їй прийде в голову подружитися з Путіним. Тимошенко підтримала Томос, проти неї Росія ввела санкції, як і проти представників БПП і «Народного фронту», «Батьківщина» підтримала воєнний стан. Звинувачення Тимошенко в роботі на Москву також смішні, оскільки за 5 років влада не змогла пред'явити жодних звинувачень щодо Тимошенко. Якщо для Порошенка Медведчук ок, то вже тим більше які проблеми з Тимошенко, з якою зустрічаються всі лідери західного світу? Логіка? Ні, порохоботи не чули.

Вже тим більше смішно говорити про те, що у Порошенка є якийсь там «унікальний прозахідний курс», якщо врахувати, що Україна зберегла всі базові залежності в енергетиці від РФії. Товарообіг з Росією в 2017 році виріс на 25%. Ми як отримували, так і отримуємо російський газ (чомусь його називають європейським), російське ядерне паливо, а російські нафтопродукти займають 80% ринку. Так, потрібно визнати, що не можна позбутися такої залежності відразу, але це потрібно визнати і сказати вголос, а не розповідати байки, то ми позбулися російської залежності, а потім з жахом в березні 2018 року кричати, що Росія відключить газ. Якщо у нас немає залежності від російського газу, то нам має бути все одно в принципі, що там Кремль робить з газовою трубою. Але не все одно ж? Чому?

Нарешті, Петро Олексійович нічого не зробив, щоб пересаджати багатьох ключових інтересантів Росії. З Януковича знімаються санкції, Портнов відкрито приколюється над українською владою, Курченко веде бізнес в Україні, а про Віктора Медведчука, який «єдиний канал комунікації з Путіним» і купує канали та партії, використовуючи путінські нафтопродукти навіть не будемо говорити. Це вже просто пішло. Отже, Порошенко не може побороти проросійські сили, не може побороти корупцію, тому що «він же демократ і обмежений в можливостях», але при цьому Захід нам довіряє? Це брехня. На Заході вже відкрито говорять, і вустами послів, і топових лідерів, щоб українська влада зайнялася корупцією і реформами, а не плодила імітації на кшталт внесення в Конституцію про членство в НАТО і ЄС. І вже тим більше смішно, щось чути «про радянські уявлення про президента», коли під президента зганяють на релігійну тусню бюджетників в регіонах. Ось це реально смішно. Оскільки вся інформаційна вакханалія з Томосом все більше нагадує радянські свята, тільки комсомольці порядком постаріли і замість червоних стягів бадьоро хапаються за хоругви і релігійні символи в компанії з кримінальними авторитетами. За ідеєю авторів цього шоу все це мало б нас надихнути на прилив релігійності та патріотизму.

Чи дивно, що люди, які Порошенка підтримали в 2014 році плюються і відмовляються його підтримувати?


І президенту доводиться судорожно придумувати як мобілізувати залишки електорату використовуючи базові чинники найнижчих щаблів піраміди Маслоу. Перш за все, страх. Детально ми його розглянули в цій бесіді з Андрієм Золотарьовим.
Проте, хлопці захопилися, оскільки п'ять років кричали «вовки, вовки» коли треба і не треба так, що народ почав сміятися над натужними закликами «що Путін ось-ось нападе». Це подвійна біда, адже ж Путін реально існує і він реально нападе, коли складуться умови. Коли ж запитуєш, чому ж ми через п'ять років так мало зробили, якщо розуміємо, що загроза Росії довгострокова і нікуди не зникне, то нам починають відповідати в стилі: «немає грошей, немає людей, нічого немає і взагалі заткніть свою пельку п'ята кремлівська колона». Це ми тут розглянули з Віталієм Куликом.
Тоді нам (тим, хто не хоче бути холуєм) залишається відповісти: Тоді йдіть на хрін зі своїми казками і не жалійтесь, що 31 березня ми вас прокатаємо і зробимо все по максимуму, щоб прокатати. Бо ви вибрали шлях МладоРосії, де є хороший цар, якому заважають погані бояри. А для нас це точно не той шлях, який ми обирали в 2014 році. Не потрібно нас лякати чиїмось злом (наприклад, що до влади прийде «Юля», «клоун» чи «полковник»), тому що ви самі перетворилися на зло. Недалеке, жадібне, зациклене на владі і на своєму маленькому інтересі зло. І по факту, чим більше ви говорите, що країні загрожує зміна курсу, тим більше ви підтверджуєте, що саме час, щоб цей сраний курс в нікуди реально змінився.

Джерело: "Хвиля"