Людське життя – постійний пошук себе, справедливості, свого місця і призначення у суспільстві. Перед молодою людиною відкривається багато можливостей, спокус і шляхів і як вибрати Той Один Правильний, щоб потім не розчарувати рідних, друзів і самого себе зрештою? На цьому тернистому шляху і доводиться терпіти маленькі поразки, робити помилки і знову рухатися вперед намагаючись уникати їх у майбутньому.

Одна з таких помилок трапилася зі мною і моїми одногрупниками нещодавно. Старші люди кажуть, що не гарно виносити сміття з дому, але можливо моя історія і гіркий досвід допоможуть багатьом моїм одноліткам і колегам не потрапити в це багно. Прагнучи, як більшість студентів підзаробити, щоб полегшити навантаження на сімейний бюджет і мати на кишенькові витрати, я потрапив на гачок вбогого з вигляду чоловіка, який прийшов на історичний факультет рекрутувати довірливих у «велику журналістику» через редакцію новоствореного проекту ФБРівця Володимира Пащенка Волинь24. Амбітні плани власника на завоювання медіа-ринку і наповнення його неупередженою інформацією, новий колектив із молодих людей – одразу припали до душі. Головний редактор – відданий тенісисту-ресторатору Юрій Ричук, позиціонував себе як місцева «акула пера», який мав визначати редакційну політику сайту, а нас усього навчати і спрямовувати у «правильне русло». Робота випускового редактора, за його словами, обіцяла бути супер цікавою і приносити стабільний дохід.

Та вже за короткий проміжок часу вдалося перевірити справжність слів «начальника», коли на роботу довелося носити з дому особисті ноутбуки, бо Пащенко не міг забезпечити власних працівників навіть офісною технікою, а добрий Юра Ричук змилувався і замість 7 гривень за зроблену новину пообіцяв платити аж 10 (!) працюючи щодня, фактично без вихідних, по 10-12 годин на добу. Перше, що тоді нам усім спало на думку: «Це перемога!». Правда одній нашій колезі пощастило більше – їй пообіцяли доплачувати 500 гривень, якщо вона буде видаляти десятки негативних коментарів під різними новинами у яких читачі писали дуже приємні речі і думки, що про Пащенка, що про головного редактора (зараз ми розуміємо чому їх залишали у такій кількості). І це при тому, що фактично усі журналісти були офіційно непрацевлаштовані за винятком кількох наближених до Ричука і отримували заробітну плату у конвертах. Ситуація в усіх виданнях, які належать Митрофановичу, чи вірніше сказати олігарху Степану Івахіву, і працюють під керівництвом Юри, наскільки мені відомо не змінилася й досі, але це вже питання до правоохоронних органів і Володимира Пащенка, як підприємця, який не сплачує податки ні до державного бюджету, ні міста, яке так палко любить. Та й коли ситуація навіть доходила до виплати коштів, а краще сказати цих копійок, Юрій Ричук скромно дивився водночас у різні кутки кімнати і знизував плечима.

Та навіть не це дратувало найбільше. Юрій Ричук постійно ставив завдання від ФБРівця Пащенка робити негативні новини і матеріали про голову Волинської обласної ради Ігоря Палицю і усе що з ним пов'язано – Фонд «Тільки разом», партію «Укроп», Ігоря Поліщука, Олександра Товстенюка, Тиводара, Волянюка, «Варту порядку» і водночас виспівувати оди їхнім опонентам – соратникам Степана Івахіва. Найбільше у цьому «преуспела» однойменна газета, редактором якої є Святослав Лесюк, де кожна перша сторінка фактично присвячена Палиці і його «злочинам». Її за 30 гривень при нормі 300-350 екземплярів роздають безкоштовно лучанам у різних районах нашого міста неповнолітні школярі. Кому це вигідно і де тут мораль – риторичне питання. Та останньою краплею стало повідомлення Ричука, що шукають людину, може у нас хтось є на прикметі, яка буде полювати і переслідувати голову обласної ради, створювати Ігорю Палиці усілякі неприємності і незручності на роботі, але за це вона буде отримувати невелику доплату. У таких випадках завжди знайдеться якийсь Вася чи Іуда, який поведеться на кілька монет зверху і буде виконувати грязну «заказуху», щоб потішити чиєсь самолюбство.

Чому усі інтернет-видання Володимира Пащенка і новоспечений 12 канал, під де-факто керівництвом Юрія Ричука поливають Ігоря Палицю брудом і виконують політичні замовлення Континіуму ні мені, ні колегам які просто забралися і пішли звідти, щоб не іти на компроміси із своїм сумлінням невідомо. Де обіцяні спочатку цими медіалузерами незаангажованість, оперативність і неупередженість? Їх ніколи не було і не могло бути. Це звичайний бізнес під вибори мера, який більш рентабельний, особливо у руках циніків, ніж будь який недолугий ресторан. Тому Ілля Токаренко, який не злякався поїхати в лігво ворога і висловити свою українську позицію заслуговує на велику повагу, на відміну від невдахи-редактора, який може лише поговорити з неадекватом на його ж рівні чи написати кілька матюків боту і бігти в поліцію, щоб створити інфопривід навколо своєї нікому непримітної особи.