Будь-яка виборча кампанія супроводжується «чорним піаром» та брудними виборчими технологіями. На жаль, це основний постулат політичної боротьби. Судячи з активності окремих майбутніх «кандидатів» на посаду Луцького міського голови та негатив, який «вилили» на в.о. міського голови Ігоря Поліщука, впевнено можна констатувати: виборча кампанія розпочалася задовго до її офіційного старту. То хто ж «спить і марить» кріслом градоначальника? Не потрібно бути великим політехнологом, щоб назвати ці прізвища, досить завітати на сесію міської ради та оцінити ситуацію. 26 квітня – вдалий приклад та доказ цього.

Юлія Вусенко. Коли посада дорожча за власну гідність.

Екс-секретар Луцької міської ради Юлія Вусенко зовсім не сподівалася на те, що крісло під нею так швидко «захитається». Після передчасної смерті Миколи Романюка вона відразу стала позиціонувати себе «членом команди», намагаючись «надавити на жалість». Хоча ми добре пам’ятаємо «завдяки кому» або «хто нав’язав» Миколі Ярославовичу такого «цінного кадра». Робота Юлії Василівни в команді Романюка будувалась за наступним алгоритмом: «Роби що хочеш, тільки не заважай».Після смерті градоначальника, у Вусенко «виросли крила» за плечима, і вона буквально з другого дня вступила в боротьбу за «мерське крісло». План наступний: протриматись до виборів, при цьому максимально використовуючи адмінресурс. Та, не маючи підтримки з боку міськради, Юлія Вусенко позбулася приставки в.о., перекваліфікувавшись на викладача права в Східноєвропейському національному університеті. В поривах політичного протистояння, Юлія Василівна показала своє справжнє обличчя, «зубами тримаючись» за крісло.

«Громадські активісти», політичні спектаклі в сесійній залі, «переслідування» самої Юлії Вусенко «загадковими особами» і інша «важка артилерія» була залучена для війни з «неугодними». Та нічого з цього не вийшло.

Врешті-решт пані Вусенко втратила посаду, але амбіції міського голови залишилися дотепер. Тим більше, невідомо, якою буде «воля зверху» і хто пересовуватиме шахи на її шахівниці - Садовий, Гунчик чи Івахів…

Продавець «сурогату» з амбіціями мера

Петро Нестерук на політичному олімпі з’явився зовсім недавно, але відразу попав «під приціл» журналістів. Здавалося б життя налагоджується – і головою фракції провладної партії обрали, і вхожий у «вищі» чиновницькі кабінети, ну що ще потрібно для повного щастя… і тут таке. Бо ж в той час, коли в країні все дорожчає не по днях, а по годинах, горілчана продукція «другої лінії» підприємливих Нестеруків залишалася доволі дешевою. Перевірити, чому так, вирішили журналісти телеканалу «Аверс» і не помилилися. При контрольній закупці вдалося придбати сім пляшок горілки з підробними акцизними марками. Правда, за таке розслідування довелося й поплатитися, отримавши добрячих стусанів від «бравих» охоронців горілчаних складів. Та «справа Нестеруків» має продовження і нині.Безумовно, це вдарить по «рейтингу» майбутнього кандидата на посаду Луцького міського голови Петра Нестерука, хоча, що тут гріха таїти, він і так рівний нулю.

Та Петро Нестерук особливо цим не переймається, як і, до слова, відвідуванням засідань сесій міської ради. Він переконаний, що за одним дзвінком «зверху» питання продажу «сурогату» буде знято з «порядку денного». Тим більше, на Банковій ще досі не визначились, кого «саджатимуть» на мерське крісло у Луцьку. Враховуючи те, що Петро «засвітив» лівий бізнес шефів зі столиці, переконаний, що депутату не варто розраховувати навіть на повторний мандат…

А король то голий…

Тараса Яковлева й насправді можна назвати «людиною Романюка». От чомусь довіряв цьому хлопцю з мікрорайону ЛПЗ Микола Ярославович, хоча особливими здібностями на посаді він не відрізнявся. «Продажні журналісти» неодноразово фіксували його там, де б не личило бути першому заступнику градоначальника. Наприклад, біля скандальної новобудови поряд з екс-губернатором Волині Олександром Башкаленком, або ж чого тільки варта невдала іміджева піар-акція під назвою «Я украл Луцьк».

І, здавалося б, саме він міг би стати «біля керма» після Миколи Романюка, однак, недалекоглядний Яковлев прийняв рішення підтримати Юлію Вусенко. Це стало його фатальною помилкою, адже, свого часу, саме Юлія Вусенко «посунула» його від керування політичним проектом «Самопоміч», де того часу крутилися великі гроші.

Після «поразки» Вусенко, Тарас Яковлев вирішив «красиво піти», щоб його «не пішли»… щоб потім повернутись. Та, повертаючись, він не врахував одного, що «король то голий»…