Джерело: Обозреватель.

Недавні кадрові зміни в українському флоті залишилися практично непомітними для українського суспільства. Так, були і викриваючі виступи волонтерів, петиції, взаємні образи, і перепалки в Фейсбуці, багато брехні і бруду, і нарешті, довгоочікувана для декого зміна керівництва багатостраждального українського флоту (ну або того, що від нього залишилося після всім відомих кримських подій 2014 року).

Але за зовнішнім блиском лампасних кадрових призначень сторонній людині складно зрозуміти справжню суть всіх змін, які очікують на флот вже в найближчій перспективі.

Два роки тому, в квітні 2014, залишки українського флоту вийшли на материк, не зрадивши військовій присязі, з гордістю від виконаного обов'язку, з неймовірною народною підтримкою і вірою в швидке світле майбутнє. Що за ці два роки зробили? За пафосними словами про підготовку всіляких концепцій, моделей розвитку і так далі, в реаліях - насилу розміщені на територіях вже проданих військових містечок морські частини, два відсирілих, з великою кількістю несправностей, прибережних катери, і повна безнадія в очах моряків, які розуміють, що нічого більше вже чекати не варто.

Так, можна багато розповідати про всілякі навчання на сторінках в ФБ і передовицях районних газет, але факт залишається фактом - за 2 роки в питаннях розвитку флоту не зробили нічогісінько.

Адепти і фахівці від армії та флоту відразу звинуватять мене в нерозумінні багатьох аспектів розвитку, мовляв, флот це не тільки кораблі, а ще й потужний береговий компонент з авіацією, але мені, рядовому українцю, складно пояснити, як питання охорони морських комунікацій будуть вирішуватися силами батальйону морської піхоти (навіть посиленого) в районі Тарханкуту або Зміїного. Авіація? Але за два роки в її кількісному чи якісному складі нічого не змінилося, що, в поєднанні з іншими "хворобливими питаннями", не дає виконувати навіть елементарні завдання поза береговою смугою.

Звичайно, і можливо, цілком справедливо, що в питаннях відсутності розвитку флоту намагалися звинуватити колишнього командувача флотом С. Гайдука, списуючи на нього всілякі недопрацювання - починаючи від значно впалої дисципліни особового складу, закінчуючи поїздками українських флотських офіцерів на окуповану територію в Крим до дітей і дружин .... Не беруся захищати Гайдука, але спостерігаючи в якій брехливій ​​атмосфері відбувалася кампанія по його дискредитації, можу тільки припускати, що не все там так просто. Гайдук, м'яко кажучи, досить специфічний чоловік, але як би не копали, корупції чи особистої зацікавленості в його діях не знайшов ніхто. А вже стратегічну помилку, яку він зробив у своєму баченні розвитку флоту, помітили точно одиниці: Гайдук наполягав на будівництві великих кораблів (корветів, фрегатів, підводних човнів), які ніяк не хочуть будуватися на горезвісній корабельні "Ленінська кузня" (власника, гадаю, ви точно знаєте), а можуть будуватися лише на миколаївському заводі "Імені 61-го комунара" (власника, я теж думаю, ви знаєте). Але то таке - король помер - хай живе король!

Флот - дуже дорога штука. Побудувати один корвет коштує від 200 до 250 мільйонів євро. Вартість будівництва танку типу "Оплот" - до 4 мільйонів євро. А їх потрібно хоча б 3-4 одиниці. Чи відчуваєте вартість морського іміджу? А враховуючи, що зараз війна загалом йде на сухопутній сцені, купити 50 "Оплотів" або 1 фрегат, на погляд наших "військових небожителів", різниця суттєва. Але це зараз. А те, що в перспективі блокада морських комунікацій силами РФ призведе до повного паралічу морських вантажоперевезень України, для політичних тимчасових правителів не так важливо. Вони думають тільки про сьогодення, майбутнє для них ніяк не пов'язане з нашими суворими реаліями і Україною. Флот нікому не потрібен, він заважає всім: як нашим ворогам, так і нашому керівництву.

Тому перший же виступ тимчасового виконувача обов'язків командувача ВМС генерала Воронченка почалося з чіткого месиджу - скорочення штабних структур практично в 2 рази. Люди, які розуміються на військовій справі, підтвердять - скоротити в армії набагато простіше, ніж створити заново, скорочення штабних структур безпосередньо веде до скорочення всього ланцюжка підрозділів. Звідси і сумне розуміння в очах моряків щодо відсутності бажання керівництва України розвивати флот. Він дорогий і нікому не потрібний. Гайдук заважав, він був незговірливий, його прибрали. Поставили реально шанованого, заслуженого генерала Воронченка, який старанний, до кораблів по-піхотному байдужий і по-бойовому заточений чітко виконувати накази Верховного Головнокомандувача.

Але чому генерала і чому тимчасово? Насправді все досить просто, якщо трохи зробити ретроспективу в 2014 рік - тоді вже були ідеї перенести командування ВМС від моря подалі в Миколаїв, зробити з флоту флотилію і підпорядкувати сухопутному командуванню. Вже зараз у флоту забирають бойові підрозділи і переводять у новостворені Сили спеціальних операцій. Що залишиться - практично нічого - старі іржаві залишки кораблів радянського виробництва, органи управління і небойові підрозділи забезпечення. Швидше за все, процес знищення флоту продовжується і йде за планом. Воронченко прийшов ненадовго, місяців на 4, на півроку - сухопутний генерал, хоч і гідний, що він розуміє у флоті? Незабаром почнуть формувати громадську думку, що флот, як окремий вид збройних сил, нам не потрібен - ви ж бачите, що він небоєздатний, спільна НАТО-коаліція у Чорному морі нам допоможе у забезпеченні безпеки регіону. Підготувавши суспільство, з легким серцем, перепідпорядкують залишки флоту, наприклад, Південному оперативному командуванню, зроблять флотилію і .. Амінь. Всі будуть задоволені - і громадяни, і держбюджет, і "Ленкузня", що отримала і ще отримає масу замовлень на катери прибережної зони.