Кілька слів напишу про таку собі Реінтеграцію Донбасу, яку Президент хоче «протягнути» у вигляді "Стратегії з відновлення територіальної цілісності України: звільнення Донбасу", і про те, яку небезпеку бачу.

Почну із тексту Мінських домовленостей, який я вже багато разів читав (див. фото). Те, що спочатку подавали дуже завуальовано, як велике благо для України, виявилось таким собі фейком для «бєдних».

У Мінських домовленостях прописано спочатку амністію для бойовиків, обмін полонених «всіх на всіх», місцеві донбаські вибори, встановлення у них своїх терористичних судів, поліції, прокуратури. При цьому Україна підтримує фінансово увесь їхній зброд, який кликав до себе російські війська!

І лише потім, 10-им пунктом стоїть виведення російських військ з території України!

Хоч Президент, Кабмін, РНБО і роблять вигляд, що це серйозний документ, але насправді це для мене якийсь фейк.

Ми мусили на сході покидати на лінії фронту облаштовані позиції, наших військових стримували командири там, де можна було перейти в атаку, а під час створення цього фейкового документу багато наших побратимів полягло у Дебальцівському котлі. Бо Головнокомандувач планував цей дебільний документ, а не бойову операцію.

Документ створений без нас, без держави Україна. Дивіться, тут його підписала цікава група людей- офіційний представник Росії, посол Зурабов, два терористи, Захарченко і Плотницький, посол ОБСЄ Хайді Тальявіні (швейцарка, що очолювала міжнародну комісію, яка визнала Грузію винною у розв'язанні війни з РФ), ну і приватна особа Леонід Кучма. Кучма хоч і пишеться тут Другий Президент України, але що це означає? Та хоч тридцять другий! Кучма тут просто в ролі абихтосьбув. Я, наприклад, не делегував його підписувати цей документ, ні особисто, ні через мандати народних депутатів, яких ми обирали. Президент також не має права делегувати будь-кому свої повноваження. І Порошенко надалі це порушує- ми ж бачимо, що якісь Медведчуки ведуть у різних місцях замість нього перемовини.

Тобто, я бачу, як нас президентська гілка влади, а також його коаліція («Народний фронт» та інші) просто обдурює. Тому ми і виступили у свій час проти внесення змін до Конституції щодо внесення туди норм про створення на Донбасі місцевих терористичних органів самоуправління, поліції, судів і т. д. І слава Богу, що ці зміни не пройшли у Верховній Раді.

А зараз законом Про Реінтеграцію Президент і компанія бажають зіграти на руку Путіну, подаючи це нам, як супервихід із війни.

Президент, замість того, щоб зробити подання до Верховної Ради про згоду на застосування сили проти зовнішнього агресора, замість того, щоб ввести військовий стан на східних територіях України і визнати Росію агресором, керувався увесь час війни Законом про боротьбу з тероризмом, а не із зовнішнім агресором. Такий собі лайтиковий опір Путіну, хоча по телевізору усе досить грізно і потужно.

Створений Антитерористичний центр приймає колегіальне рішення, і за будь-які прорахунки ніхто не несе персональної відповідальності. Візьміть до прикладу хоч Іловайськ, хоч склад у Калинівці.

І зараз у текст закону Про Реінтеграцію хочуть втулити також норму про АМНІСТІЮ бойовикам і ОБМІН полонених. Пам"ятаєте, скільки у нас загиблих? А пам"ятаєте ці хлопчачі тіла, що ми привозили до родин додому? Отож.

І тут має відбутися МАНІПУЛЯЦІЯ.

Президент, БПП, Народний фронт і компанія скажуть, що наших хлопців багато у полоні в бойовиків. І що ми не можемо провести обмін, бо потрібно амністувати усіх їхніх терористів. Що це працює, бачимо на прикладі Нелі Штепи, але вони хочуть амністувати масово усіх причетних до вбивств, терору і державної зради. Ну, ми, звичайні громадяни, звичайно ж проти. Але побачите, що в день голосування цього закону (як би він не називався) приведуть під Верховну Раду зболених матерів і жінок наших військових, котрі знаходяться в полоні у бойовиків. І скажуть «мусимо приймати Закон, бо інакше, як через амністію бойовикам, ми не визволимо наших хлопців!».

Провокуватимуть і зіштовхуватимуть між собою людей - усе, як у планах Путіна. Схиляю голову перед родинами,які знають, що таке син-брат-чоловік у полоні. Я знаю багато таких сімей і знаю, що в розпачі вони хапаються за соломинку. Тож маніпулювати буде легко.

А ви ніхто не задумувались, чому стільки часу вже нема жодних обмінів полоненими? Ну, нам доповідають, що в черговий раз Геращенко з Медведчуком поїхали говорити про обмін. Але вони вони говорять про все , що завгодно, тільки не про обмін полонених- про те, як в обхід блокади Україна купуватиме російське вугілля, про те, як покращити декларацію Президента (до речі, подивіться, як вона змінилась за рік), як збільшити російський капітал в Україні і т. д. Якби вони хоча би щось робили в напрямку обміну, то люди би це знали. Замість Держави це робить, наприклад, Мама. Мама бійця з Волині, який пропав і відсутній у будь-яких списках, чи то полонених, чи то пропавши без вісти. І мама нещодавно сама поіхала в Луганськ і знайшла сина «за сіткою». І лише зараз, дякуючи маминому подвигу і наполегливості, син включений до списку полонених. Хоча б це. І це вона робить замість Держави. А очільники держави її сина та інших синів і не збираються міняти. Вони їм потрібні, як живий товар для маніпуляції при прийнятті закону Про Реінтеграцію.

Другий момент. Активно заповнюються українські тюрми нашими військовими, які під час бойових дій виконували бойові завдання. І більшість засуджені або судять по ст. 115 «Умисне вбивство» у цивільних судах. Бо у нас не війна, а АТО. Тому судять цивільні суди, і тому, хлопці-вояки, хто з вас лупив сєпарів, кожен може опинитись на гачку і бути засудженим. І чим більше буде таких засуджених військових ЗСУ і добровольців, тим більше тиску буде у Президента під час прийняття закону Про Реінтеграцію. Бо ж і тут покличуть родини засуджених бійців і скажуть, що лише амністія ворогам і нашим засудженим воїнам може допомогти. А насправді хлопців треба рятувати в судах і громадським спротивом.

Більш детально і досить доступно про це говорить Тарас Пастух:

Тож, на моє глибоке переконання, отой закон про реінтеграцію у такому вигляді із купою прихованих пропутінських норм приймати не можна! А треба, щоб Президент та уряд займались обороною держави, а не капітуляцією, визволенням полонених, а не полюванням за патріотами. А ми через депутатів Верховної Ради, а також через особисту участь чи то в судах, чи то під стінами ВР, маємо тиснути на Президента і компанію для прийняття, внесення і голосування Законів, які за Україну, а не проти України. Також жителі Донбасу і Криму мають знати, що лише підтримка Української Армії, підривна діяльність в окупованій зоні проти російських загарбників і нестерпні умови життя в окупованій зоні можуть допомогти усім, хто кричав «Путин, веди войска!»

Усе лежить на поверхні, усе очевидно.

Зараз для мене Президент- «слабое звено».