Слава Україні!

Хочу запропонувати Вам, мій погляд на нинішній стан в Україні, погляд молодої людини. Можливо, мої щирі слова допоможуть декому до кінця збагнути свої політичні погляди. Надіюсь це стане поштовхом для правильних дій як молоді, так і досвідченішого покоління.

День закінчився і кожен думає: «А що буде завтра?». У всіх свої плани на день, на тиждень, на місяць. І кожен очевидно знає, чого він хоче від наступного дня, але ці плани можуть не здійснитись. Завтра може не настати.

Яким я бачу світ через 20 років?.. Відповідь на це питання для мене напряму залежить від майбутнього моєї держави.

Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини.

Мало хто замислювався, що буде через століття з нашою країною. Напевне, хтось і думав але недовго. Мене це хвилює щодня, кожну годину, кожну хвилину, тому що я хочу, щоб мої діти, внуки жили в освіченій, мирній, всемогутній країні, яка ні від кого не залежить, вона все може сама, щоб кожен громадянин жив, не турбуючись, що завтра може бути війна або кінець світу. Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах. Композитори — в музиці. Письменники — у слові. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.

Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: «Майбутнє має бути закладене в теперішньому». Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз спостерігається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: «Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити».

А зараз? Що зараз? Всім серцем і душею я зараз разом з тими Героями, які відстоюють наше майбутнє. Майбутнє справді вільне, демократичне і незалежне. Ці справжні патріоти, націоналісти самі кладуть голови під кийки. І за що? За нас з вами, невдячних, таких до болю недалекоглядних, яким все одно на все і на всіх. Невже за це колись боролись наші прадіди? Невже таких внуків вони хотіли мати? Вони робили все, щоб примножити багатства й красу рідної землі, працювали для зростання добробуту своєї Вітчизни.

Сьогодні Україна починає утверджуватися серед цивілізованих країн Європи. Я переконана, що вона стане на одному рівні з цими країнами, що наш народ нарешті здобуде омріяне щастя і добробут.

Так хочеться, щоб рівень життя нашого народу дорівнював рівневі розвитку української культури, літератури. Тут ми маємо найбільший скарб. Наші митці, будучи справжніми синами й дочками України, уславлювали рідну мову, у якій відобразилась уся історія народу, все його життя.

Ви хочете знати вихід з теперішнього пекла? Вихід є і дуже простий: нам потрібен президент, що працює на народ.

І головне, щоб він був справжнім патріотом. Навіть не професіоналом, а саме патріотом. Щоб він не повторив помилок минулого, наприклад 1654 року, після чого Україна стала рабом на 337 років. Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але його навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни.

Про майбутнє світу я можу сказати, що все буде добре, якщо Україна буде зі Світом, а не з певною його частиною. А щодо майбутнього України скажу лиш: «Господи, зглянься на цю землю, благословенну Тобою. На люд український, виведи народ мій з блуду столітнього. Дай кожному з нас розум і терпіння».