На подяку щиру від лучан, у листі від мера древньограда, кожна пані з міста або пан вдовольниться звітом із міськради. На сторінці – щирості слова ще й автограф у листі на згадку, особисто шкрябав голова, ставив підпис, хукав на печатку, – пише блогер на сайті «Волинська правда».

«Згідно чинного й прозорого закону, відповідь даємо на листа, з висоти чиновницького трону наша вістка буде не проста. Скарга чи подяка від народу нами сприйнята належно і всерйоз, про гарячу і холодну воду і про еротічєскій курйоз.

Бо вродилося хлоп’я чорненьке хоч і гарне на дитячу вроду, білий тато в нього, біла ненька, а усе – через гарячу воду. Створено комісію з проблеми, депутати рвуть натужно жили – ми закупимо вам диво-креми, щоб дитятко теє стало білим. Буде мама натирать щоранку тіло негритосику-дитятку і нехай одненьку крему банку спожиє його нещасний татко. Бо захоче Білл колись сестричку, тато знов залізе у «ярмо», а гарячую у дім водичку ми до того часу не дамо. І народиться чорнява Сара – знову скарги, а кому й подяки: щоби не плодити нечупару – мажте кремом свою чорну с*аку.

І даремно лаєте, панове, чорний колір із газетних шпальт: вам під ноги кинули ми знову свіжий, чорний, запашний асфальт. Він гарячий був, із нього пара піднімалась вгору аж до зір, була тепла лазня, ще й задаром, це я вам ручаюсь, як банкір. Скільки гривень ми туди зарили вам не скаже жоден тракторист, сипались мільйони, серце мліло, спину вигинав приємно міст. Сполучили мостом два квартали, щоб настав нарешті світлий день, щоби ви всі дружно повкидали іменний у скриньку бюлетень. Ми в двори підкинемо асфальту, кип’ятку дамо на вихідні, всім закупимо новенькі пальта, щоб були в теплі і не брудні.

Може, хто не має ще квартири? Як же вам, шановні, зимувать? Всіх запрошуєм відверто й щиро – всім житло ми можемо продать. За доступні і реальні ціни, є у нас висотна хата, дякуйте моєму сину – він чекає вже давно зарплату. В нього бізнес дійсно нерухомий, пальцем навіть не поворухне, а прибутки наперед відомі, бо у владі має він мене. Я синам співав не колискові – комсомольські правильні пісні, жнивував зерно а не полову і прибутки мав завжди рясні.

А тепер я сина в кандидати записав у список на селі, буде мати хлопчик мій мандата і доходи справді не малі. Правда, мій синок не математик, в цифрах десь на рівні барана – будував собі висотну хату й трапилась помилочка одна. Дев’ять поверхів було за планом а додався зайвий ще один, винуваті, каже, довгі крани а не мій свідомий добрий син.

А тепер про газові питання, їх у нас по правді вже нема, є одвічне і тупе чекання: чи прийде до Лучеська зима? Якось несподівано й незвично всі роки приходив білий сніг, я від себе особисто й лічно робив більше ніж, звичайно, міг. Хто накидав снігу в підворіття? Хто узявся знову за старе? Хто створив лучанам те жахіття, – той його нехай і забере…

А якщо за газ заборгували, то платіте вчасно, добрі люди, той хто любить їсти смачне сало – про корми для паці не забуде. Бо прийде зима і за дровима всі чкурнуть до лісу як один, буде у квартирах досить зимно, хто не має дома буратін. Бо носатого того героя в морозище можна і в котел, проти холоду – конкретна зброя як немає інших вже джерел. Можна ще забігти в «Буратіно», збадьоритись, випивши чарчину: там є пиво, закусь, добрі вина, можна охмурити ще дівчину. Можна там горланити бадьорі комсомольські праведні пісні, там не мерзнуть хлопці у мажорі бо горлянки мають голосні. Хто не має грошей – наливаєм! Пишем в чорні зошити у борг, а розплату з часом забираєм влаштувавши привселюдний торг. Так колись один клієнт-крутелик нагулявся аж до глупоти, на «лічильник» взяв його генделик і рахунок виставив крутий. Згідно суми борговим нагаєм витягли із нього всеньку плату – він віддав новенького «Хюндая» із музичним іменем «Соната». І стояло те авто у барі, нудьгувало без доріг давно, та мене із жінкою у парі якось в «Буратіно» занесло. І несла офіціантка каву, ненароком вилила гаряче, чорна суміш забруднила лаву і костюм новенький від «Версаче». Я подав у суд і виграв діло – треба й вам закони знати: за зіпсутий одяг присудили відібрати в бару ту «Сонату». І тепер я знову по дорогах роз’їжджаю наче справжній мачо ще й святкую справжню перемогу, правда, без костюма від «Версачі».

Всім бажаю бути переможцем, роз’жджати на крутім коні, мати до обіду ситу ложку і шукати щастя у вині. На волах дебелих круторогих можна їхати у Крим по сіль, та у кожного своя дорога і у кожного конкретна ціль. Я з волами знатися не хочу і мені ярмо не по нутру я майбутнє можу напророчить якщо виборчі нюанси перетру. А волам підкину трохи сіна чи асфальту свіжого в двори, хай же слава в древнім граді лине та успішні зробить вибори.

Будуть ясла однозначно повні, все що треба – ми усім дамо, ну, а після виборів, шановні, вас чекає всіх нове ярмо».