Є у нашій міській раді спеціальні кабінети, там наповнюють шухляди чудернацькії сюжети. Дзвонять, пишуть, набридають, скарги втілюють в слова, і на все відповідає наш поважний голова. Якщо лінія «гаряча» – має бути всім тепло, хоч води в лучан одначе ціле літо не було. Бийте в дзвони-телефони і виписуйте чорнило, поміч буде всім законно, наче мертвому кадило.

Цілий день і темну нічку набридають абоненти, пропонуємо вам стрічку найцікавіших моментів:

–Альо, альо! Покличте мера! Його нема? А як нам жити? У нас вхідні закрились двері, ми їх не в змозі відчинити. Мабуть, замок той із Китаю (там якість майже нульова), тож хай хутчіше приїжджає до нас під двері голова…Та нам не треба з інструментом – нехай лиш ножиці прихопить, бо він в урочисті моменти щось ріже чи водою кропить. На відкриття його чекають і він ніколи не підводить: букети, грамоти вручає, корочє – круто верховодить! Отож записуйте адресу, чекаєм мера на «Хюндаї», покличте традиційно пресу і хай нам двері відкриває!..

«Всім добрий вечір люди гарні, до вас ми пишем із привітом, вітання шлемо із лікарні, – вам пише луцький король Вітовт. Ми тут усі якось зібрались: Наполеон, Адольф і Сталін, бо нам недавно розказали – звільнилось місце в п’єдесталі. А в нас тут виборча дільниця для дуже «спецелекторату» і нам тепер усім годиться за когось проголосувати. Ми в чотирьох заперті стінах, проте дадуть нам бюлетені, і, хоч знаходимось в Ліпінах, нам така розкіш по кишені. Хотіли ми за свого мера віддати дружно голоси, та ще не знаєм дотепера, чи він за себе нас просив. Хай дасть в Ліпіни телеграму, що так і так, туди-сюди, мовляв, наллю вам по сто грамів і дам гарячої води. Нас переконувать не варто, у вас чеснєйшеє лице, не розуміємо ми жартів і в нас є довідка про це…»

–Альо! Турбує Фіофан, провидець, людямпомагайло, скажіть, хай бережеться пан від прочитання темних файлів. Нехай забуде інтернет і не гуляє у фейсбуках, нехай сховає партбілет і купить коника для внуки. Бо як утратить свій престол то хай тримається за гриву, і як справжнісінький хохол буде орати й сіять ниву. А пара коників йому так пасуватиме до плуга, це краще, ніж на Колиму іти виловлювать білугу.

«Добрий день, очільнику громади, пише вчителька з далекого села, я, звичайно, була дуже рада, коли доля в місто занесла. До дитячого театру перший клас привезла до міста на виставу і потрапили у заклад «Карабас..» – посадили дітлахів на лаву. Поки я ходила по квитки, дітям подали по кухлю пива і вони сьорбнули залюбки того пінного хмільного дива. Розвезло дітей, хоч сядь і плач, а вистави нам не показали, юний і підвипивший глядач довго бігав по хмільному залу. Потім всі горланили пісні посеред міського тротуару, хто ж то поїть дочок і синів, та ще й має із того навари? Кажуть, ваше чеснеє ім’я там проходить мимо протоколів, чи, можливо, то чиясь сім’я бізнесом тупцюється по долі?

Напишіть в село до нас листа, розкажіть завзятим театралам, де шукати і в яких містах бізнесменів, щоб хоча б не крали. І скажіть, куди дітей везти, щоб культурно розвивалась зміна, чи на асфальтовані мости, чи в театр, що зветься «Буратіно»?

–Дівчино, алло, чи мене чути? Я лучанин і плачу сповна, у мене боргів не може бути, хоч і куца власна є казна. Розраховуюсь за газ і воду, за утримання квартири-хати в будь-яку негоду-непогоду я відношу в касу півзарплати. А тепер почув, що наше місто чверть мільярда вже боргує банку, тож хотів я якось урочисто опустити вексельную планку. Кожен нині сущий горожанин тисячу боргує за кредит, передайте головному пану, що йому я нанесу візит. В мене четверо живе в квартирі, до копійки гроші принесу і віддам у руки щиро за його увагу і красу. Можна вислати було б конвертом, та боюсь (а це вже не секрет), що ці гроші можуть сперти і направить в його виборчий бюджет.

–Дорогая тєлєпєрєдача! Я смотрю програму вашу «Місто», она точно тьоплая, гаряча, что всем зрітєлям узнать нє лішнє. Есть тєатри одного актьора, там ідут порой моноспектаклі, а у нас героя смотрят хором одного ліш мера, что, нє так лі? Нада би єму присвоїть званіє тєлє- і народного артіста, а то явно єсть нєпоніманіє, что єго зовут економістом.

–Алло, алло! Від імені народу сердечна вам летить подяка – за теплу і гарячу воду, за те, що миєм ноги й с*аку. Я три шари змив з тіла бруду та ще й

під радісную лайку знайшов загублену (о чудо!) свою улюбленую майку. Поправ її в воді гарячій, набив чудовий трафарет: «Градоначальнику – удачі за воду, газ і туалет!». І надпис ще зробив на спині, ходжу із ним я дотепер: «У місті Луцьку на Волині – найкращий і кмітливий мер!».

–Вас турбує знову Фіофан, вчора бачив дуже дивні сни, хай віднині ваш поважний пан вже готується до справжньої весни. Купить замість коників воли (бо копитом б’ються норовливі), щоби лан орать вони могли і були усі разом щасливі. Бачив сон, що ложку одберуть, доведеться сіяти зерно, і ставать на хліборобський путь, і тягнути, як і ми, ярмо. Передайте, хай поважний пан не боїться справжньої весни. То дзвонив в «Гарячку» Фіофан, той, що бачить дуже віщі сни.

«Гарячих ліній» всі фрагменти повідать вам не маєм змоги, та все ж волам аплодисменти ми посилаємо за роги. Бо ті бики, що тягнуть плуга, ще здатні двинути рогами і постояти друг за друга, хоч добре б’ють їх батогами…