Дивлячись на списки кандидатів від більшості партій, у мене викликає позитив два моменти: перший – це те, що я бачу там багато друзів та знайомих, яким щиро бажаю перемоги, хоч вони представляють різні політичні сили; другий – це те, що я не йду сам поруч з деякими «персонажами», які наповнюють також ті списки.

В «далекому» 2011 році я мав час та натхнення йти кандидатом до обласної ради, на проміжних виборах в одному з районів області. Я йшов щиро говорячи людям правду, без популізму, від партії, рейтинг якої був менше 1%. Моїми конкурентами були серйозні люди, від рейтингових партій, з адмінресурсом, за яких агітували всеукраїнські та місцеві політики. Я достойно програв, набравши трохи більше 11% і витративши на кампанію близько 2000 грн. Але після тих виборів я зрозумів, що ще не скоро у мене буде бажання балотуватись кудись в Україні. Це були мої останні вибори як кандидата, доки в Україні існує така система влади.

У нас прийнято критикувати будь-яку владу. Але ж хіба не ми обираємо цю владу? Саме наше суспільство несе відповідальність за тих, кому ми довіряємо мандати.

Наївно сподіватись, що «революція гідності», війна на сході та анексія Криму, різко змінила ментальність більшості громадян. В суспільстві, де немає культури, де цінності нав’язує телевізор, де більшість громадян сприймає вибори, як можливість хоч щось отримати від кандидатів (гречку, гроші, майданчик, дорогу тощо), або щось заробити як агітатор, член ДВК, спостерігач і т.д.

Я не егоїстично відокремлюю себе від суспільства. Я - частина нашої громади. Але, на жаль, я відношусь до меншості, для якої важливим є вибір кандидата, партії, я читаю їх програми та списки, оскільки, проголосувавши, я беру на себе відповідальність за тих, кому я віддав свій голос.

Деякі політичні сили, звісно мені пропонували йти у їх списках, але мені не по дорозі або з їх лідерами, або з деякими «писками» в списках, або з програмами чи ідеологією. Деякі ставили питання: «А як Ви будете голосувати? Чи Ви матимете свою власну думку?», цікаво як сьогодні я їм можу сказати про свої майбутні голосування, знаю одне, що голосував би як вважав би за потрібне, а не як партія сказала б. А вони щиро дивувались чому я не хочу бути депутатом. На жаль більшість не знає прав та обов’язків депутатів місцевих рад, для більшості мандат це щось сакральне, а не відповідальна робота на благо громади.

Для себе я точно вирішив, що коли немає бажання додавати голоси в загальну «копилку» для жодної партії, а тим більше згідно з цим «гібридним» законом про вибори, щоб не дай Боже пройшли деякі одіозні персонажі, завдяки людям, які проголосували б за мене, я остаточно вирішив не лише не балотуватись, але й не буду агітувати за жодну політичну силу чи будь-якого кандидата.

Понад 12 років я займаюсь громадською діяльністю і думаю, що як громадський діяч зробив та ще робитиму набагато більше для громади, зазвичай не завдяки, а навіть в супереч владі.

А ці «гібридні» вибори чітко показали, що система влади в Україні не буде змінюватись. Так, в багатьох списках від різних політичних сил я бачу порядних та професійних людей, але їх там, на жаль, одиниці.

Хоч я щиро надіюсь, що до рад пройдуть професійні депутати, які працюватимуть на благо громади. Надія ж вмирає останньою.