Автор: Віктор ВЕРБИЧ

Джерело: «Волинська правда»

Відлуння тижня (11.04 – 18.04)

Перша післяреволюційна ротація Кабміну на чолі з його очільником засвідчила константність аксіоми, що історія вчить тому, що нічому не вчить. Але, з другого боку, попри торги, під килимові домовленості, «договорняки», постання нового Уряду, всупереч усім «за» і «проти», дало підставу переконатися в оптимістичній складовій. Адже Президент зумів узяти ситуацію в свої руки та перекреслив (принаймні поки що) сподівання «політичних шакалів» на некерованість, хаос і рай для масштабного мародерства. Тобто, успішно завершена «прем’єріада», яку встигли охрестити «гройсманіадою», - це не тільки ситуативна перемога Глави держави, але й, за великим рахунком, України.

Та, з іншого боку, час оновленої 14-квітневої коаліції на «двох» (БПП і «НФ») навряд чи довговічний. Хоч і до неї належать 226 парламентаріїв, однак з них за «свого» очільника Кабміну проголосували 206. Тож для того, аби Прем`єром став Володимир Гройсман, довелося добавити голоси депутатських груп «Воля народу» та «Відродження». І сумарно виявилося 257 народних депутатів, які змінили статус Голови ВРУ на Прем’єр-міністра. При цьому, звісно, відправивши у відставку Арсенія Яценюка. Останньому начебто допомогли зважитися на заяву про відставку не тільки домовленості з Президентом, згода Заходу, але й наполегливі поради Ігоря Коломойського та Ріната Ахметова. Якщо Арсеній Петрович зараз зосередить увагу на реанімації «НФ» та напрацюванні алгоритму своєї вірогідної перемоги під час виборів Глави держави, то в крісло Голови Верховної Ради сів його соратник Андрій Парубій.

Звісно, не варто поспішати так впевнено говорити про безхмарне прийдешнє вже екс-Прем’єра. Недарма, може, прислухаючись до своєї інтуїції, він свого часу, наче мантру, повторював: «Юля,Юля», вітаючи вихід на волю Тимошенко. Натомість вона, після відставки начебто друга Арсенія, вже пообіцяла (див. «ГОРДОН») «ініціювати, по-перше, прийняття закону про тимчасові слідчі комісії, який дає право розслідувати незалежним парламентаріям всі фінансові потоки уряду Яценюка, де була, на мій погляд, дуже масштабна корупція». Відтак Тимошенко додала, що потрібно створити тимчасову слідчу комісію в парламенті, куди увійдуть депутати, незалежні від провладних фракцій, які будуть мати професійність і бажання «розібратися в кожній вкраденій урядом Яценюка копійці з бюджету і державних корпорацій».

Тож новій урядовій «армаді» з шістьма віце-прем’єрами, майже рекордною кількістю міністрів не так і просто не тільки обійти рифи кризи, що поглиблюється, але й втриматися на плаву. Та й не варто забувати про фактор війни, яку веде проти України Росія. Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня, що став надбанням історії, аби не стати ні бранцями фатуму, ні рабами ілюзій.

«...пройти випробування недовірою, цинізмом, несправедливістю»

«Ти бажаєш довіряти владі? Не треба!» - з таких запитання і відповіді розпочав свої роздуми в «Українській правді» представник самої влади Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ. Він зазначає, що «влада приваблює гірших, пригнічує та розбещує кращих». Запитуючи: «Ти бажаєш щось змінювати через владу?», міністр відразу ж рекомендує: «Тоді будь сильним - будь готовий опуститись на саме дно і пройти випробування недовірою, цинізмом, несправедливістю. І, дай Боже, тобі вистачить волі – не стати подонком і наполегливо робити свою справу». А відтак Аваков повторює: «Ти бажаєш довіряти владі? Не треба!».

Він радить кожному співвітчизнику «довіряти принципам та правилам. Поважай тільки це, та тільки через це будуй довіру і підтримку діям влади». Але, вважає міністр, якщо хтось із нас хоче не помічати влади, відсторонитися навіть від помислів про неї, тоді він допомагає найгіршим, і «ти основа їх перемоги та нашої поразки».

Аваков зізнається, що «єдине, про що не може розмірковувати, – як очистити власну свідомість від мороку негативу, шоу та масових істерій брехунів-популістів і псевдомесій? Як побачити через роздратування скаладнощей сьогодення – передбачення найкращого в майбутньому?». Правда, після цього він все-таки висловлює відповідь: «Як завжди – потрібно творити та робити те, що маєш. І не дозволяти модним негативним егрегорам тобою маніпулювати. Натхнення Творця – всепереможне!».

«Країна продовжує жити в паралельній реальності»

Аналітик і шеф-редактор «Лівого берега» Соня Кошкіна (див. «LB»), нагадуючи, що у вівторок Рада повинна проголосувати за відставку Арсенія Яценюка, а відтак призначити нового Прем`єра, сформувати Кабмін, затвердити нову коаліцію і коаліційну угоду, резюмує: «До тих пір, поки не будуть виконані всі формальності, Арсеній Петрович залишається. Потім - передає справи. Потім - Великдень, він їде відпочивати і лише після повернення має намір планувати новий формат роботи в якості лідера позапарламентської партії. Партії, якої - за великим рахунком - сьогодні не існує. Як уже доводилося писати, «НФ» - штучне утворення, створене перед виборами».

Тим часом, зазначає вона, поки в Кабміні вирішують, «як жити далі», а на Банковій - ділять посади, «країна продовжує жити в паралельній реальності. Різко зріс рівень злочинності... Загинув банк «Хрещатик», в якому одних тільки пенсійних вкладів (!) близько мільйона (банк можна було врятувати. Можна. Але робити цього не стали). Додайте сюди хронічний дефіцит вакцин і дайте відповідь на питання: з кого нам, як громадянам, за це питати?».

Кошкіна запитує: «Яка абстрактна «влада» несе відповідальність? Розбалансований Кабмін? Інфантильний парламент (в парламентсько-президентській республіці, між іншим)? Або потопаюча у власній жадібності Банкова, пріоритет якої - встановити контроль за якомога більшою кількістю «потоків» в новому Кабміні?». А після цього резюмує, що «відповіді немає. При тому, що джерелом влади в Україні є народ. А це значить, всім нам в наступну кампанію, якою б вона не була – плановою чи достроковою - необхідно більш відповідально ставитися до власного вибору. Необхідно усвідомлювати: кінцевий бенефіціар, головний замовник змін в країні - ми з вами. І тільки від нашого вибору залежить, якою буде Україна завтра».

Наразі ж, зважаючи на тенденції, вона зазначає: «З цієї точки зору - не вважайте за іронію - пропоную заснувати партію «граблі України». І розвісити бігборди із зображенням граблів по всіх містах і селах. Щоб, вибираючи, ми серйозно думали, а не «велися» на солодкоголосі обіцянки політичних тимчасових правителів».

«Формування ще більш корупційної політичної системи»

Констатуючи, що «Україна – не Європа. Тут свої правила. Понятійні», директор «Інституту політичної кризи» Степан Гавриш зазначає: «Відставкою Яценюка, формуванням нової коаліції і нового Уряду, Президент хоче взяти тільки невеликий тайм-аут. Для пошуків нових компромісів і союзників. Між Заходом і Росією» (див. «Лівий берег»).

При цьому він в аналітичній статті «У сутінках олігархії, плутократії, клептократії» висловлює версію, що внаслідок останніх перестановок у владі, «мова йде про формування ще більш корупційної політичної системи, де ключові посади будуть розподілені Президентом між абсолютно довіреними менеджерами із свого бізнесу або близького політоточення». На переконання політолога, «коли влада зосередиться в руках жменьки найбагатших бізнес-політиків, врешті-решт, вона скотиться до клептократії (за Вікторією Нуланд). Тоді основні державні рішення, першою чергою, будуть мотивовані тільки безпосередньо матеріальною зацікавленістю цієї вузької групи осіб. Це час, коли корупція, лобізм та повне нехтування стратегією довготривалих цілей ще більше може послабити державність, розширити горизонти зловживань і прикінцево підірвати демократію». Він звертає увагу, що клептократична еліта зовсім не здатна до суспільного прогресу, не спроможна будувати державність і проводити суспільні реформи.

«Немає жодного сумніву, що Президенту вдасться, на деякий час, шляхом перестановки людей у владі втримати ситуацію, - прогнозує Гавриш. - При цьому, повністю зруйнувавши залишки системи стримувань і противаг та підпорядкувавши законодавчу і виконавчу влади прямому президентському правлінню. З моменту призначення Гройсмана прем’єр-міністром, який отримав, працюючи в бізнесі і обираючись міським Вінницьким депутатом, диплом юриста після трьох років навчання в приватній Міжрегіональній академії управління персоналом, єдиним центром політичної відповідальності в країні стає Президент. Це звільняє його від необхідності підписувати складні компроміси і здійснювати стомлюючі маневри між конфліктуючими олігархами і їхніми політичними силами. Але й переключає всі, без виключення, виклики, загрози і кризові явища на нього».

Такі реалії, на думу аналітика, ще більше прискорять політичну кризу самого Президента і зробить його фігуру ще більш ущемленою перед внутрішньою і зовнішньою критикою. До того ж, підкреслює він, якщо в середині країни Президенту і вдасться, на певний час, зосередити увагу суспільства на метушні навколо коаліції та Уряду, «то відновити довіру Заходу буде надзвичайно важко. Швидше, неможливо».

Гавриш, нагадавши, що «Яценюк змушений був подати у відставку під тиском Ахметова і Коломойського. Вони були його основними гарантами політичної незалежності і спонсорами партії. При цьому, використовували прем’єра, як інструмент стримування та противаги Президенту та його оточенню в спробі тотального контролю над ринками», резюмує: «Президент переміг. В обмін, вочевидь, на його згоду по зміцненню їхніх бізнес-позицій та монополізму». Але, вважає політолог, «коаліція «на двох» - приречена». Тому, прогнозує він, Тимошенко, Ляшко і «Самопоміч» уже найближчим часом зрозуміють, що «стагнація політичного управління країною вийшла за межі химерної керованості внутрішніми процесами і почнуть активно працювати над графіком дочасних виборів парламенту. А це означає і наступних позачергових виборів Глави держави. Якщо не переможе «кодекс купця».

«Страждання – це наш головний капітал»

«Україна для мене дуже дороге місце, - зізналася всесвітньо відома білоруська письменниця, нобелівський лауреат Світлана Алексієвич під час лекції у Києво-Могилянській академії (див. espreso.tv). - Тут жила моя улюблена бабуся, саме вона мене навчила любити: любити Україну, любити світ, любити людину. І її уроки я дуже пам’ятаю і буду пам’ятати завжди. Щось в тих старих людей є таке, що залишається в душі на все життя. І напевно це моє дуже точне місце на землі – село. Тому що цей світ – дуже міцний зліпок того, чим є наше життя».

На її переконання, «страждання – це наш головний капітал (цим принципом у ставленні до свого народу сумлінно керується український політикум, - «ВП»), наша культура. Зараз, коли я намагаюся писати іншу книгу, про кохання, я виявляю, що люди не можуть про це говорити. Оскільки ми всі заручники культури страждання. Будь-хто може розповісти, як вони страждали, що вони зробили, а кохання – це якась мить». Письменниця розповіла, що як письменник ставиться до кохання «як до форми інформації. Якщо література є зв’язок між людьми, то наша форма зв’язку – це страждання. Якщо кожен з нас подивиться на своє життя і згадає близьких людей, то напевно згадає, що головні їхні розповіді були про страждання». А відтак узагальнила: «Страждання – це міра всіх речей у нас. Це, звичайно, говорить про те (якщо вірити Достоєвському), що душа завжди працює. Але це говорить і про те, що ми можемо не боятися майбутнього, ми до нього готові».

Суть свого творчого кредо Алексієвич пояснила тим, що «у кожної людини, якщо розмовляти з ним як з другом, а не брати у нього інтерв’ю, у кожного з нас таємниця. Я завжди кажу, що займаюся двома речами. Це час – я намагаюся вловити його, цю загадкову матерію, яка розсипається, зникає, і залишаються потім кілька речей – слово і мистецтво. І тема війни».

«Треба брати на себе відповідальність»

«Ситуація надзвичайно є складною, і тому приходить той момент, коли треба брати на себе відповідальність. Я глибоко вірю у те, що наша спільна відповідальність буде мати успіх. Ми будемо вірою і правдою робити свою справу. І я переконаний у тому, що усі виклики у країні будуть подолані, а ситуація у країні буде стабілізована», - підкреслив Володимир Гройсман ще у статусі Голови Верховної Ради України (див. офіційний сайт ВРУ). Він зазначив, що політичні сили в парламенті «вийшли на той формат, який може бути прийнятним, відповідальним і дозволить вивести країну з кризи, в якій ми сьогодні знаходимося».

«Гройсман прекрасно розуміє...»

Політолог Богдан Буткевич в аналітичній розвідці «Новий уряд: квоти та конфлікти» (див. «Тиждень») констатує: «Призначення нового складу Кабміну виявило чималі суперечності всередині пропрезидентських сил. Вони важко домовляються один з одним. Тому доводиться створювати де-факто коаліцію з олігархічними групами на кшталт «Відродження» чи відверто екс-Партією регіонів. Розплачуючись посадами та впливом. Тому вигризене ж чи то викуплене прем’єрство Володимира Гройсмана є настільки нестійким, що це показало навіть голосування за програму уряду». За його версією, «створений в такому цейтноті й на такій кількості «договорняків» уряд без реальної підтримки в парламенті майже приречений стати об’єктом для жартів а-ля «а при Яценюкові такого не було». При цьому аналітик не відкидає того, що «весь цей спектакль з незговірливим Гройсманом розігрується для того, щоб показати, наскільки він «незалежний» від Банкової. А якщо він незалежний, то зможе всотувати в себе негатив, як в благословенні часи прем’єрства Яценюка це робив сам Арсеній Петрович. Й тим самим хоч трохи врятувати рейтинг Порошенка, який й раніше неухильно падав, а тепер, після «гройсманіади» взагалі почав обвалюватися ударними темпами». Правда, наголошує він, є іще один дуже важливий аспект – Володимир Гройсман має серйозні політичні амбіції, «вже давно мріє про власну політичну кар’єру, тому цілком закономірно скористався моментом, коли Порошенко вже не може відступити. Скористався для того, щоб затягти у свій Кабмін потрібних людей, й навпаки – не допустити тих, хто йому не потрібен. Точніше, не просто непотрібен. А тих, яких ставлять на посаду виключно для контролю за потоками, бо вони є просто слухняною іграшкою в руках своїх патронів. Гройсман прекрасно розуміє, що в нього немає двох років Яценюка – півроку би протягти. Тому він хоче йти в бій з тими, кому довіряє й не хоче брати на посади людей, яких нав’язують всі незліченні групи впливу – Льовочкін, сам Порошенко, Яценюк тощо. Враховуючи все вищевказане та авторитарний характер самого Порошенка, який не терпить когось рівного собі поруч, можна не сумніватися, що досить скоро напруження по лінії Порошенко-Гройсман почне зростати».

Богдан Буткевич вважає, що «Банкова понесла серйозні репутаційні втрати під час «гройсманіади»... А щоб усіх задовольнити, в уряд запроторили цілих 6 віце-прем’єрів, а загалом в ньому буде аж 24 міністри. Це один з найбільших в історії Кабмінів за кількісним складом, більше було тільки у першого уряду Азарова на початку 2010-х, з його 29 міністрами. Де будуть мати своїх представників чи не всі зацікавлені групи та олігархи». Він також пояснив, хто насправді господарі ряду урядовців. «Так, свої посади збережуть з минулого уряду усі міністри, призначені за квотою особисто Порошенка – Юрій Стець зі своїм одіозним Мінінформаційної політики, Павло Клімкін з МЗС, Степан Полторак з Міністерства оборони. До квоти ПОП відносяться й екс-ударівці – віце-прем’єром з соціальних питань став Павло Розенко, що в уряді Яценюка був міністром соцполітики, та Тарас Кутовий, який тепер буде міністром агрополітики. До всього цього Порошенко матиме першого віце-прем’єр-міністра та міністра економіки Степана Кубіва, та ще й вишеньку на тортику – міністра культури Євгена Нищука», - зазначає аналітик. Та, з іншого боку, пояснює Буткевич, «залишаться виторгувані Народним фронтом Арсен Аваков в МВС та Павло Петренко в Мінюсті, а також В’ячеслав Кириленко – щоправда, не на бажаному для нього пості міністра культури, а віце-прем’єра. Окрім того, Міністерство екології буде за депутатом «Народного фронту» Остапом Семераком, Міносвіти - нардепом НФ Лілією Гриневич, а Міністерство молоді та спорту – за екс-бютівцем, що оперативно перейшов до табору «фронтовиків» Ігорем Ждановим. Плюс – міністр інфраструктури Валерій Омелян, що був «оком Яценюка» - тобто, першим заступником, при колишньому міністрі Пивоварському». Він робить висновок: «Як бачимо більшість «смачних» посад роздерибанили між собою Порошенко та Яценюк. У випадку ключового міністерства енергетики пост розділили – міністром став Ігор Насалик, й він має дбати про інтереси обох сторін. А ще ж є й Геннадій Зубко на посаді міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, якого вважають лояльним обом угрупуванням та Іванна Климпуш-Цинцадзе на посту віце-прем’єр міністра з євроінтеграції, яку, подейкують, настійливо пропонували призначити американські партнери».

Але, як зазначає аналітик, і «Володимир Гройсман зміг просунути своїх людей на посади міністра соціальної політики – Андрія Реву та міністра Кабінету міністрів – Олександра Саєнка. Так, не найочільніші почади, й все ж. «Любий друзь» президента Олександр Третьяков пролобіював на посаду міністра з окупованих територій такого собі Вадима Черниша. Цей олігарх давно придивляється до того, щоби сісти на потоки по відновленню Донбасу – посаду голови відповідного Державного агентства й займав пан Черниш до моменту, допоки патрон не вирішив перевести його у міністерське крісло».

Він також уточнює, що «має свою людину в уряді й enfant terrible української політики Сергій Льовочкін. Та ще й яку та на якій посаді – Олександра Данилюка на посту міністра фінансів». А відтак політолог резюмує, що «вся країна побачила хронічну відсутність ресурсу у президента для вирішення серйозних питань – тому прийшлося, зрештою, голосувати уряд голосами депутатських груп «Відродження», яку пов’язують з Ігорем Коломойським та «Воля народу», що складається з екс-регіоналів».

«...глибоко помиляються»

«Весь сьогоднішній Кабмін - це велика помилка. 90% людей там, включаючи Гройсмана, мають конфлікт інтересів. Але їх усіх звільнити не можна (мають імунітет на рік, - ред.). Сприймати цей уряд серйозно не можна. Це не справжні міністри, не технократи. Цей Кабмін технічний. Люди багато в чому випадкові», - вважає політолог. Віктор Небоженко (див. «Газету по-українськи»). На його думку, наявність у декого з урядовців офшорів дозволить Заходу ними керувати. І Уряд буде виконувати всі умови іноземних партнерів. Небоженко зазначає: «Якщо вони розраховують, що збагатяться так само швидко, як попередній Кабмін, то глибоко помиляються. Головне для Заходу, щоб у наших міністрів були офшори в Лондоні, а не Росії. Тоді вони будуть виконувати команди не Януковича-Путіна, а консультантів з ЄС і США. На всіх них є якийсь компромат. І Аваков, і Насалик, і всі інші аж бігом виконуватимуть те, що від них вимагатиме МВФ».

«Не треба чекати дива»

Новий склад Кабміну Юлія Мостова вважає «тимчасовим Урядом» (див. «Дзеркало тижня»). Вона нагадує, що «Володимир Гройсман - новопризначений прем`єр - вклав у незапланований спічрайтерами й самим собою розпачливий вигук «Я вам покажу, що таке управління державою!» - все: і приниження від необхідності півтора року демонструвати публічну покірливу лояльність Президентові; і напругу нічних безглуздо-нещадних боїв за кадри; і абсолютну впевненість у власних силах змінити країну; і нерозуміння своєї неконгруентності викликам та завданням, які стоять перед Прем`єром сьогодні». Однак, на її думку, новому очільнику Уряду «соромно не впоратися, тому він старатиметься». У той же час, наголошує Мостова, «від Володимира Гройсмана не треба чекати дива. Завищені очікування не повинні виростати на ґрунті здобутої в МАУП освіти; бажання хай там що, на будь-яку посаду у владі, прилаштувати свою команду-трансформер: соціальника Реву, дорученця Кістіона, консільєрі Сташинського, образотворця Кошелюка або орговика Саєнка; із всюдисущості в ключових вінницьких бізнесах; із шапок, закинутих на Всеукраїнський земельний кадастр, ДАСК і т.ін.». Вона вважає, що «похід на Банкову Володимир Борисович не очолить: центром відкритого спротиву Президентові не стане. Треба ж на когось спиратися в цьому нерівному бою між амбіціями і можливостями. Хоча підломлена опора у вигляді стосунків із Главою держави не буде єдиною в конструкції стійкості Гройсмана. Він спробує вибудувати свої відносини із Заходом. І, безперечно, - з громадянським суспільством».

При цьому Уряд, що отримав минулого тижня мандат, «із самого початку розділений на фракції тими, хто його створював». Але, резюмує Мостова, «в кожному разі, навіть такий Уряд - краще, на мою думку, ніж дострокові парламентські вибори. Вони, швидше за все, відбудуться 2017 р. Тоді, коли зможуть змінити не тільки частки пайовиків вітчизняної економіки, - коли зможуть змінити якість депутатського складу. І як похідну - якість виконавчої влади».

Не можна не погодитися з аналітиками, що розв’язання проблеми «прем’єріади», хай і в специфічний, традиційний український спосіб, - далеко не найгірший варіант розвитку подій. Гройсман, будучи людиною Порошенка, маючи досвід успішного «мерського» життя у Вінниці, схоже, не захоче «спалювати» себе як самостійного політика. Цілком ймовірно, стосунки між обома представниками «вінницької команди» виявляться далекими від ідеального взаєморозуміння.

Однак Володимир Гройсман, навіть у серцях кинувши жадібній до сенсацій публіці «Я вам покажу, що таке управління державою», навряд чи всерйоз збирається у похід на Банкову. Але не має наміру він і ставати «громовідводом» негативу, незадоволення суспільства.

Зрештою, крапки над «і» розставить час. Упродовж принаймні півроку (хоча й Уряд перебуває у статусі «недоторканості» впродовж року) про це, в міру своїх можливостей, у контексті інших подій та тенденцій, намагалися повідомити, попередити і ЗМІ: «Знизили градус. Сім висновків про завершення прем`єріади» («Ліга. Новости»), «ЄС: Ескалація насильства на Донбасі досягла безпрецедентного рівня» («УП»), «Глава Європарламенту засумнівався в майбутньому Євросоюзу після голландського референдуму» («Обозреватель»), «Гройсман прийде, порядок наведе?» («День»), «В НАБУ розпровіли, скільки Україна втратила через корупційні схеми» («5 канал»), «Кремль веде гібридну війну і в Німеччині – Райтшустер» («Ліга.Новости»), «Росія погрожує Канаді так само, як Україні, - кандський депутат» («Цензор. Нет»), «Обіцяний Україні безвізовий режим з ЄС можуть скасувати у будь-який момент» («Експрес»), «У НАТО готуються до малоймовірного, але найгіршого сценарію з боку агресивної Росії» (ТСН), «Вертикальне здичавіння» («УП»)...

Очікується, що перше засідання нового українського Уряду відбудеться у середу, 20 квітня. Про це повідомив у своєму відео зверненні сам Прем`єр-міністр Володимир Гройсман.«Завдань сьогодні є надзвичайно багато, але ми повинні бути результативними і швидкими. Обіцяю, що буду постійно з вами в діалозі», - пообіцяв він.

Згадуючи ще «передпрем’єрське» Гройсманове «Я вам покажу...», мимоволі «напрошуються» із минувшини дві констатації Юлії Тимошенко. Якщо відчайдушне та песимістичне «Пропало все» навряд чи підтверджується всіма реаліями, то її «Весна переможе» є безсумнівним. Інше питання, коли ця перемога стане незаперечним фактом для всієї України, для української політичної нації. Зрозуміло, що не через рік чи десятиліття.

Страшні не настільки навіть трикратна девальвація та інфляція у понад 43% лише за минулий рік, те, що український ВВП складав 2015-го – 85 млрд доларів (для порівняння: 2013 року 175 млрд доларів), скільки галопуючий процес розчарування у владі та майже тотальна озлобленість суспільства, яке готове до самовбивчої радикалізації ситуації. Такі ситуація та настрої полегшують завдання Путіна щодо розв’язання українського питання у кремлівському стилі. Але «не вмирає душа наша, не вмирає воля». Будьмо!