В Україні - реформа. Вкотре. Чому вкотре? Бо ніхто не забув іще про невдалу спробу 2005-го, котру зробив тодішній віце-прем’єр Роман Безсмертний. Розкритикували, не сприйняли і в результаті топчемося на місці. Ні, навіть не на місці, бо злиденною злиденністю у злиденних містах, селищах і селах ми відкрили дорогу сепаратистам. Ті кинули голодним кістку обіцянок – і полетіли врізнобіч огризки у вигляді «аби скоріше звідси».

Минуло 10 років. Ми весь цей час спостерігали, як стрімко віддаляємося від цивілізованих європейських країн, їздили й їдемо в сусідню Польщу, щоб повернутися додому і сказати: «А в них там…».

Поляки й німці теж постійно приїздять, кажуть, що нам треба побороти корупцію, змінити систему влади, щедро діляться досвідом.

Хтось вірить, що у нас можна побороти корупцію? Отож. Їй треба просто дати менше шансів. Реформа місцевого самоврядування здатна частково це реалізувати – тепер кожною окремою територією розпоряджатиметься кожна окрема громада. Групу людей, погодьтеся, важче підкупити чи обманути, ніж одного чиновника в області або Києві.

В Україні нині 11 338 сільських, селищних та міських рад. А в окремих – ще й по декілька сіл у складі. Вважаєте, їхні проблеми реально вирішити централізовано? Адже нині діє схема, за якою про все треба доносити якщо не у «вуха» Києва, то хоча б в «очі» області, бо досі там вирішують, потрібна, наприклад, у селі Старосілля Маневицького р-ну нормальна дорога до Годомичів, чи й так потерплять. І хтозна, чи вдасться їх переконати переконливіше, ніж це зробить два села Старовижівського р-ну, де взагалі замість дороги болото?

А скажіть: хто ще не переконався у тому, що в нас не було, немає і навряд чи колись буде настільки ефективний уряд, котрий би дійсно міг навести лад в усій країні? Тим більше тепер, коли той великий, могутній і єдиний уряд тільки й говорить про кредити, котрі необхідні для того, аби погасити відсотки за кредити, взяті попереднім урядом (пробачте за каламбур).

У результаті реформи в Україні буде приблизно 1500 громад. Їх не просто так називають спроможними. Основні показники, які дають шанси на розвиток, а це люди (перше й основне багатство), земля (сільськогосподарській Волині таке зрозуміло) та можливість зберегти ті гроші, які чесно заробляють на місцевих підприємствах, передбачені у Методиці формування спроможних територіальних громад.

Коли село не отримує жодних податків, то, звісно, не має грошей на ремонт дороги, клубу, садочка. Ця реформа спрямована на малі села, які не можуть себе окупити, щоб приєднати їх до населених пунктів, де економічна база сильніша. Таким об’єднаним територіальним громадам держава допомагатиме не шляхом надавання коштів тим, хто краще попросить, а шляхом перерозподілу податків – так нині Луцьк та інші міста обласного значення отримують 40-60% податку з доходів фізичних осіб.

Зрозуміло, коли окремі політсили, яким не вдалося пробитися у владні кабінети на рівні Києва, тепер хочуть якомога більше відігратися на місцевих, і в результаті розповідають про реформу страшні казки. Але не зрозуміло, коли на місцях ті, кому хочуть передати повноваження згори, опираються і шукають в усьому недоліки.

Про те, чи є ця реформа добровільною, можна довго сперечатися. Але варто зрозуміти основне: ця добровільність полягає, першою чергою, навіть не в тому, хочуть чи ні об’єднуватися сільські ради, а в тім, із ким їм легше і краще буде з певних, можливо, навіть якихось суб’єктивних причин, створити справді спроможну громаду. Спроможну – бо розраховувати доведеться на себе. А цього не хочуть (ми це побачили під час численних зустрічей) чимало сільських голів на Волині. Багатьом легше сказати: ви це зробіть, тож раптом щось не так – я не винен буду. От і вся добровільність.

Іще один абсурд! Хто й коли сказав, що то – завершений процес об’єднання? Нині ми на стадії, коли формується ПРОЕКТ ПЕРСПЕКТИВНОГО плану створення спроможних територіальних громад. Щоб об’єднатися, треба пройти певні юридичні процедури. А зараз, наголошу на основних словах, готується проект на перспективу. Так «акуратно» і навіть боязко з нами не радилися ще ніколи: ні тоді, коли реформували Податковий кодекс, ні Бюджетний, котрі не менше, ніж адмінреформа, стосуються кожного.

Найбільш дивна і незрозуміла фраза: «Після реформи вимруть бідні і віддалені від центру села». Мушу розчарувати. Вони вже вимерли. Ось вам офіційні дані – за роки Незалежності в Україні без катаклізмів і війн із карти зникли 34 селища та 494 села. У загальному це – по 22 поселення за рік.

За умовами адмінреформи, кожен теперішній район складатиметься приблизно з трьох-п’яти громад. На Волині є такі, де громад узагалі планується 2 – скажімо, Маневицький (центри – Маневичі, Колки), Любешівський (Ветли, Любешів), а то й одна – це до прикладу Шацьк. Відповідно у цих громадах будуть надавати всі адміністративні послуги. А головне – відповідальність за це буде покладено на органи місцевого самоврядування, які є ближчими до людей, яких люди вибирають, а відтак – мають можливість впливати.

Тож дуже хочеться вірити, що врешті настане час, коли старостами обиратимуть не кума, брата свата чи бізнесмена, котрий під час виборчої кампанії роздавав обіцянки, підсолоджені реальними гривнями, а людину, котра вміє аналітично та економічно мислити, робити правильні розрахунки й бачить ситуацію. І той староста втратить 90% можливості красти, бо тепер якщо з нього спитають, він не матиме шансів сказати, мовляв, не зробив, бо грошей не дали. Ще одне: так само буде помітною різниця у рівні життя між громадами, про що також із часом спитають в очільника бідної громади.

Впливати на Президента, уряд, парламент тяжко. Через те кожні 10 років ми збираємося на Майдан у Києві. Щоб цього не було, потрібно, аби 90% потреб людей вирішувалися на місцевому рівні.

Завершальні події Майдану минулого року страшно навіть згадувати. Ще страшніше думати, що революція із такою багатообіцяючою назвою – Гідності – нічого нас не навчила. І ми досі лише говоримо, що нам потрібні зміни, а в реальності їх женемо геть і критикуємо, так і не розпочавши втілювати у життя.

Експерт Офісу реформ Світлана ДУМСЬКА