Ось і добігає  кінця спекотне й майже безтурботне літо. Осінь, поки лише прохолодними вечорами та ледь помітною платиною на деревах, потрохи починає панувати у своїх володіння. Хоча час і є відносною, придуманою людьми діалектичною категорією, але 1 вересня на наших календарях таки реальне. А з ним і початок осінніх, кажуть, майже революційних змін у країні. Політики не торкатимусь, на «Волинських новинах» та і, на жаль, практично у всіх ЗМІ достатньо нудних й досить посередніх, як на мене, політично-аналітичних тріллерів із однаковими закінченнями на кшталт: «ми – найкращі з найгірших, ми врятуємо (можливо!) якусь країну, голосуйте за нас, правдивих патріотів, ну ду-у-уже вже нам потрібні пенсії депутатів ВР й усі їхні привілеї...».
 
Зупинюсь на одній із найважливіших суспільних складових – освіті. Загалом досить консервативній сфері, проте в часи всесвітньої примусової болонізації (болванізації), нашу рідну українську систему освіти щось частенько лихоманить так, що й діагноз поставити годі. У погоні за псевдоглобалізаційними цінностями й бажанням якнайшвидше влитися у європейський освітній простір наше Міністерство освіти й науки «наламало» вже стільки дров, що енергетична й газова криза Україні ще довго не загрожуватимуть. Пора вже й премію давати за ці оригінальні альтернативні види палива. Хто із учнів й батьків та й самих освітян не критикував це недолуге українське ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання), тести, інформаційно-перевантажені підручники, кредитно-модульну систему (це вже у вузах)? Хіба абсолютно байдужий, чи ще, можливо, самі «творці» цих горе-шедеврів. Здавалося б, гірше вже бути не може... Виявилося – може!
 
 
Цього разу інновації торкнулися предметів гуманітарного та правничого спрямування у вищих навчальних закладах. Із метою, ніби-то економії бюджетних коштів, скоротилася кількість аудиторних годин на вивчення філософії, соціології, політології, правничих дисциплін... Перелік, на жаль, не є вичерпним.
Я обіцяла не писати про політику. Не зможу. Бо вбачаю за цими кроками кимось ретельно-продуманий стратегічний план «оболванювання»  українців. Дійсно, НАВІЩО ЇМ (українським студентам) ЗНАТИ про політичні маніпуляції, псевдо-соціологічні рейтинги, свої права, зрештою? Навіщо їм вивчати філософські аспекти людського буття, коли сучасні політики хочуть люб’язно нам запропонувати існування у площині вічного електорату? Почепили біл-борд із черговим ніби-то лідером, чи беззмістовним гаслом про якусь «вона» - оце вам, українці, й достатньо інформації. Що ми тепер нація, що читає лише біл-борди?
 
Сумно й гірко, від усвідомлення того, що сучасна система української освіти все менше відіграє інтегруючу й просвітницьку роль. Не стомлююсь повторювати, що те суспільство, яке економить на освіті, економить  на своєму майбутньому. Українці віддавна  у світі мали репутацію освіченої й культурної нації. І завжди знаходилося багато «доброзичливців», які цю репутацію понад усе хотіли заплямувати. Прикро, що сьогодні у ролі тих «доброзичливців» виступає наше Міністерство освіти і науки загалом та сам пан Вакарчук зокрема. Сьогодні скорочують викладання предметів гуманітарно-правничого спрямування,  завтра - кількість вузів, а післязавтра – кількість освічених українців???
 
За кілька днів вже вкотре традиційно продзвенить перший дзвінок, який сповістить усіх про початок нового навчального 2009 - 2010 року. В очікуванні справжньої й якісної освіти переступлять поріг і школярі й студенти незалежної України. Дехто, ймовірно, просто стане у тривіальну чергу за дипломом, бо ще із шкільної лави вже ковтнув пекучого трунку зневіри у власних силах й сповна засвоїв облудну теорію про абсурдність й рудиментарність цінності знань в українському суспільстві.
 
Наче титри у німому кіно пропливають перед нами рядки: «Україна. Осінь 2009 року. Війна за системне поневолення українців триває. На передньому фланзі система освіти. Озброєна численними ретельно спланованими псевдоінноваціями, робить спробу чергового контрнаступу – посередництвом скорочення циклів гуманітарно-правничого спрямування робиться спроба трансформації суспільного світогляду. Віддалений результат – підміна істинної системи цінностей фальшивими, що призводить до насильницького формування так званої політичної нації, чи то пак, нації політично-дебілізованих українців... Далі буде.
 
Напевне я погарячкувала на початку, коли назвала опуси й обіцянки наших горе-політиків тріллерами. Найнебезпечніші й найстрашніші баталії проти українців вже давно ведуться у площині освіти. То по кому дзвонитиме першовересневий дзвоник?