Світлій пам’яті Михася…
Життя! Життя? Життя…
 
У кожного з нас є свої унікальні й неповторні уявлення про нього. Звісно, бо ми всі живемо і співтворимо своє життя кожної миті.
 
Мудрі стверджують, що філософія в життя людини приходить після усвідомлення смертності. Відтак, необхідно знайти смисл наперед скінченному людському існуванню. І тут – думок і суджень більше, ніж зірок у Всесвіті.
 
Хочу поділитися своїми.
 
Учора завершила читати «Тягар людських пристрастей» Моема Самерсета. І мені дуже сподобалося порівняння людського життя із персидським килимом. Кожна подія, радісна чи трагічна – лише візерунки на нашому килимі. Бо якби не було суму, тобто барв темних відтінків, хіба ми розрізняли б світлі й барвисті?
 
Усе пізнається в порівнянні. Щоранку, коли сходить сонце, навіть якщо небо у найважчих і найтемніших хмарах, народжується новий день. А ми – разом із ним. І знову Бог дарує нам шанс ПРОЖИТИ, а не ПРОІСНУВАТИ! Чи ми задумуємось над цим? Живемо за інерцією. Як усі… І лише, коли темні барви вриваються у наше життя, спиняємося і мимоволі пригадуємо про власну скінченність. Ненадовго. А потім знову пірнаємо у круговерть і, нібито живемо.
 
Сюрчання коників, мов колискова літній ночі.
А зорі – свічі у великій залі.
Нам все здається, що ми тут удома.
Насправді, лише на вокзалі.
 
Минуло всього трішки більше місяця, як трагічно обірвалося життя мого улюбленого племінника і похресника, мого Друга – Михайла, Михайлика, Михасика, Михася… Йому було трішки більше 20 років. Він писав вірші. Він любив життя. Він був завжди готовий прийти на допомогу і з вдячністю умів приймати допомогу від інших. Він дійсно ЖИВ. І Він - уже у Вічності...
 
І той пекучо-чорний переділ, та одвічна межа – болить нестримно. Як християнка, що вірить у потойбічне життя і у безсмертя душі, - дякую Богу за все…
 
Але біль, мов сіль у перенасиченому розчині, опустилась десь на самісіньке дно душі. І душа перетворилась на Чорне море, яке останнім часом часто штормить. Бо тепер знаю як болить Творцеві, коли ми вбиваємо собі подібних. Особливо, посередництвом аборту!
 
І ось посеред цієї стихії, серед цієї безпросвітної темряви, я раптом відчула, яке прекрасне, все-таки, наше життя! І яке насичене воно усілякими благами. І яке обмежене наше сприйняття цих благ… Чи зможемо ми хоча б колись Жити-насолоджуючись-усіма-сторонами-властивими-людському-життю? Чи вистачить у нас сили та мужності глянути правді у вічі й визнати, що ми, незважаючи на всі найтемніші його сторони, понад усе  любимо життя?
 
Кілька років тому, відпочиваючи в Одесі, я почула історію про одну Паню досить поважного віку. Була ніч. Її життя поволі згасало. І Вона понад усе хотіла побачити сонце і прожити ще один день.
 
– Я ще так недолюбила це життя… Я ще так хочу жити!
Це були Її останні слова…
 
Заходить сонце.
Велич дня минає.
Окраєць неба багряніє, мов горнило.
Усе минає.
А десь, за небокраєм,
Щемливо щось незвідане світає…
 
А потім я зустрілась із двома крихітними новонародженими дівчатками, яких із таким нетерпінням хотіла побачити! І у моєму житті з’явилось багато сонячних зайчиків і сонця. Сліпучих і яскравих барв. Я дивилась на цих маленьких янголят (бо усі діти до 7 років – янголята!) і щиро бажала їм барвистого життя. Вони, маленькі й беззахисні, й водночас такі справжні й досконалі  Люди, учили мене знову радіти Життю. Тішитись усіма своїми можливостями. Їх виявилось не так вже і мало.
 
Я ввімкнула свою улюблену пісню Юрія Лози «Плот» і почула такі знайомі ще з дитинства слова:
 
Ну и пусть
Будет нелегким мой путь.
Тянут ко дну боль и грусть,
Прежних ошибок груз.
Но мой плот,
Свитый из песен и слов,
Всем моим бедам назло
Вовсе не так уж плох!
 
За вікном сіріє небо. Але я бачу День, подарований мені Творцем! І зрозуміла, що кожна мить, що наближає нас до Вічності, стає все концентрованішою Життям! І візерунок нашого життєвого килиму – усе насиченішим і чіткішим. І відчуття – усе загостренішими й реалістичнішими. Бо перед лицем Вічності усе фальшиве зникає, а усе справжнє проявляється! Усе залежить від людського сприйняття, від налаштування й мотивації. Спробуйте налаштуватися на щось чорне, чи багато світлого побачите й відчуєте?
Давайте Жити і радіти! Дякувати Богу за все!
 
Життя…
Життя???
Життя!!!