Топ-новиною усіх всеукраїнських ТВ каналів впродовж останнього тижня було висвітлення так званого «лінчинського дива» - з’яви нібито Ісуса Христа і Божої Матері у верховіттях дерев.
 
Спочатку і сама якось загорілася цією новиною. Ще б пак – знову з’явився Спаситель на нашій грішній Землі! Та ще й так близько від Луцька. Зателефонувала знайомим, щоб з’ясувати де ж саме відбувається диво (у новинах якось не розчула назви села) і – віддалася на волю Божу!
 
У середу вранці мене запросили поїхати у с.Лінчин Березнівського району Рівненської області, щоб на власні очі побачити що ж відбувається. Я погодилась.
 
Прекрасний осінній день, теплий, сонячний і надзвичйно барвистий. Приємне товариство. Та і цікавість, а можливо й щось сокровенніше, спонукали.
 
Їхали досить довго, навіть трішки заблукали по дорозі, це додало ще більшої інтриги, бо почули, що можемо запізнитися, оскільки найкраще спостерігати за дивом на заході сонця. І ось ми на місці.
 
Десятки машин і автобусів... Тисячі людей із фотоапаратами та телефонами в руках, об’єднані однією метою – побачити (і зафотографувати чи зазняти!) Бога... Якщо чесно, то таку одностайність востаннє я спостерігала взимку 2004 року, коли відбувалися сумнозвісні помаранчеві події...
 
Зупинилася. Помолилася. Прислухалася до себе. Почала вдивлятися у вказаному напрямку. І – нічого не лише не побачила, але й не відчула. Нічого! Ні піднесення! Ні тривоги! Почала вмовляти себе – ефект натовпу все ж спрацював – зосередься! Усі ж нібито бачать, а ти ж що, Фома невіруючий??? Але звикла я бути не такою як всі, не вмію і не можу зливатися з натовпом! Навіть з натовпом людей, що перебувають у релігійному екстазі. Не вмію і не можу та й не хочу!
 
Переходила від групки до групки людей, вдивлялася-вслухалася до їхніх оповідей і до своїх відчуттів знову і знову. Десь на верхівці берізки зафотографувала щось схоже на лик Спасителя у терновому вінці. Але ні! Відчуття благодаті так і не прийшло... Натомість почала згадувати і систематизувати усе, що знала досі про Бога.
 
Насамперед, що Бога людям не можна бачити, що на Нього навіть янголи не сміють дивитися. Наша гріховна сутність перекриває доступ до осягнення Його чистоти, безмірного милосерддя й любові.
Друге. Що Ісус Христос вдруге прийде на Землю у славі своїй, судити живих і мертвих. Ітиме він до нас по хмарах, як написано у Біблії, (а не по верховіттях дерев). Його прихід буде означений багатьма катаклізмами, а найголовніше, – що мертві востануть із гробів і будуть піднесені разом із живими на хмари!
 
Третє. Царство Боже, учив нас Ісус у Нагорній проповіді, усередині нас. Бо ми, люди, є Храмом Бога Живого. І не потрібно їхати кудись, щоб Його побачити чи відчути – БОГ ЗАВЖДИ З НАМИ І В НАС! Головне, це покаяння та молитва, які очищають нас від гріхів, тим самим відкриваючи доступ благодаті Божої.
 
Четверте. Божественну природу й сутність до кінця людина не здатна осягнути. Бо тоді Бог перестав би бути Творцем. Ми є лише Його віддзеркаленням, відОБРАЖенням, ми є Його творіннями. Відтак Його плани нікому не відомі.
 
Звісно, абсолютно заперечити Його з’яву у поліському селі Лінчин я не наважуся. Хоча і стверджувати, що на власні очі бачила Божий образ – не можу! Але, оскільки тема актуальна, а мені, як практикуючій християнці, Бог дозволив там побувати, - бо ж без Його волі й допусту нічого не відбувається, - вирішила, не претендуючи на істинність, описати свої приватні відчуття й стани.
 
Чомусь постійно порівнювала цю подорож із паломництвом на Святу Землю і свої відчуття. Здавалося б, Бог один. НЕСПІВРОЗМІРНО!!! З Єрусалиму та Палестини я повернулась окрилена і досі не можу позбутись постійного бажання повертатись туди знову й знову. У Лінчин – ні... Природа там, звісно чудова, але того, що я очікувала, – не відчула. Можливо, грішна й недостойна, але...
 
Вже підходячи до автобуса побачила місцевого парубійка, який на ноутбуці показував відеосюжет, знятий за кілька днів до нашого приїзду, на якому досить чітко я побачила образ Спасителя, схожий із ликом Спаса нерукотворного. Побачила, але душа не відгукнулася! Мені це нагадало якусь рекламну кампанію, бо тут же він пропонував диски із «зображенням» по 15 гривнів...
 
Кожній людині властиве бажання пізнавати Бога. Духовний вакуум у нашій душі ніхто й ніщо інше крім правдивого Бога заповнити не може! Наша безсмертна душа – християнка за своєю суттю (якщо вірити, що Бог створив людину), вона і лише вона здатна відрізнити правдиве, істинне від надуманого й фальшивого. Людям хочеться здобути благодать одномоментно, за допомогою якогось дива... Але Царство Боже здобувається силою й волею, щоденним душевним трудом, хоча й не без Господнього благовоління, без якого, як відомо, ніхто не буде помилуваний і спасенний.
Пригадався діалог священника з мирянином, діти якого зафотографували хреста на дерев’яному зрубі. Він запитав батька:
 
-        А що, після того, як Ваші діти побачили диво, вони почали частіше ходити до церкви?
-        Ні, отче...
-        Стали більше молитися?
-        Ні, отче...
-        Стали більше любити один одного й Вас?
-        Ні, отче...
-        То яке ж це диво?
-         
Дійсно, справжнє диво сьогодні – правдива віра та недемонстративна, дієва любов! Кажуть, що легко здолати вершину – важко на ній втриматись Християни – це люди, які завжди й в усьому намагаються наслідувати Христа. Іноді, навіть ціною неймовірних зусиль! Вони, мов соняхи, повертають свої голови за Його правдивим світлом. Вони не шукають див та істини, бо вже знайшли і знають її. Вони щоденно здійснюють подвиг, спасаючи власні душі з любові до свого Творця! І це є найбільше диво!
 
Якщо з’ява у Лінчині відродить правдиву й живу християнську віру у наших душах – слава Богу! Якщо зцілиться духовно чи фізично хоча б одна людина – слава Богу! Якщо ми станемо хоча б трішки правдивішими й чистішими  - слава Богу! Але, все ж таки, мені здається, що більшого дива як життя й воскресення Ісуса Христа, немає і не може бути на нашій Землі! Чи варто шукати ще якихось знаків і див? Кожен вирішує сам. У будь-якому випадку – Ісус стоїть і делікатно стукає у наші серця, пропонуючи прийти до Нього усім струдженим і обтяженим, щоб заспокоїтись...
 
Напевне, для того, щоб кожен із нас вкотре спробував осягнути Бога в собі, і потрібні людям такі «лінчинські дива»?