Минолого тижня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проект нового виборчого закону. Я щиро вважав, що в парламенті ще зберіглись демократичні політичні сили, які здатні до ухвалення загальнодержавних рішень. Але я помилився.

Виявилося, що в питанні виборів кожна партія думає не про державне будівництво, а про власну політичну долю. Відтак проект виборчого закону захищає предусім інтереси саме парламентських партій; це спроба зацементувати самих себе в місцевих радах.

Давайте розберемо цей закон на складові.

Партійна монополія. За ухваленим проектом виборчого закону до обласних, районних та міських рад матимуть право висувати кандидатів лише місцеві осередки партій. Це положення є доволі суперечливим в час, коли велика кількість громадських активістів, організацій, волонтерів, представників середнього класу не бажають бути членами партій і висуватись від них. Недовіра до більшості українських партій є цілком зрозумілою, адже переважна кількість партійних структур є лише бізнес-проектами і вождиськими клубами. Я особисто вважаю, що до місцевих рад мають бути обрані активні та порядні мешканці конкретного села, селища чи міста. Не маю жодних заперечень, якщо це будуть представники партій. Але це не головне. Тому утворення партійної монополії не відповідає стану суспільства та сутності місцевих рад.

Зменшення кількості депутатів та збільшення округів. Ухваленим проектом виборчого закону пропонується зменшити кількість депутатів місцевих рад. Одразу скажу, що це не дає жодних плюсів. По-перше, можливість економії видатків є сумнівною. Адже депутати працюють безоплатно. Новообрані депутати будуть використовувати ті самі приміщення, що і їх попередники. Витрати на утримання усіх депутатів місцевої ради дорівнює видаткам на один відділ такої ради. Тому звичайна оптимізація структури дозволятиме отримати більше заощаджень. По-друге, зменшення кількості депутатів призведе до полегшення корупційних правопорушень. Зрозуміло, що корумпувати 10 депутатів значно дешевше, ніж 30. По-третє, і найголовніше - зменшення кількості депутаітв призведене до зниження репрезентативності. Також це різко знизить доступність до влади. Отже, зменшення кількості депутатів, спрямоване на підсилення ролі розрекламованих партійних брендів, партійного диктату в радах. Питання зменшення кількості депутатів – це звичайна виборча маніпуляція, яка була майстерно навіяна в суспільтві. Ця маніпуляція сприйнялась через поширену ненависть до депутатів.

Виборчий бар’єр. Проектом виборчого закону пропонується запровадити п’ятивідсотковий виборчий бар’єр для партій і семивідсотковий – для блоків партій. Така норма закону знову ж таки на користь парламентських партій. Адже відомо, що на останніх виборах політична рейтинговість досягалась через масове використання телебачення та виборчої реклами. Відтак маленькі партії чи місцеві утворення не матимуть можливості конкурувати із розрекламованими політичними брендами. Також не витримує критики і надміру високий виборчий бар’єр. На моє переконання, він має бути на межі мінімальних математичних показників для можливості обрахунку результатів та визначення кількості мандатів. За будь-яких обставин виборчий бар’єр не повинен ставати фільтром та перешкодою політичній конкуренції. Не слід забувати, що місцеві ради не є суто політчиним органом і головним принципом при їх формуванні є репрезентативність. Уявіть собі, що внаслідок існування виборчого бар’єру в 5% не представленими в місцевій раді виявляться 20-30 тис. населення невеликого обласного центру України. Існування такого високого виборчого бар’єра не відповідає сучасній політичній ситуації в Україні, не враховує інтересів усіх суб’єктів громадянського суспільства.

Вибірковий виборчий бар’єр. Проектом нового виборчого закону дозволено утворення виборчих блоків. Така можливість є певним порятунком для непарламентських політичних утворень та партій, що не мають мільярдних виборчих бюджетів. Це реальна можливість на місцевому рівні складати різноманітні виборчі конфігурації із метою здобуття місць в радах. Але парламентські партії і тут проявили свою непорядність. Для виборчих блоків було запропоновано семивідсотковий виборчий бар’єр. Мені цікаво, чим думали народні депутати. Чому це блок партій повинен мати інші вимоги. Адже цілком зрозуміло, що скоріш за все виборчий блок будуть утворвати ті партії, які не мають великої ваги і розгалуженої партійної мережі. Тут доречно згадати, що політичне життя великої кількості нинішніх народних обранців було пов’язане саме із виборчими блоками (БЮТ, Наша Україна, НУНС, тощо).

Вибори мерів. Ухваленим проектом виборчого закону запроваджено двотурову ситему виборів міських голів для міст чисельністю понад 90 тисяч виборців. Тобто, якщо під час виборів жоден з кандидатів не набере 50% +1 голос виборців, то оголошуються повторні вибори (другий тур), участь в яких беруть кадидати, які набрали найбільше голосів. Це безумовний позитив. Слід відзначити, що це дозволятиме збільшити репрезентативність посади. Таке нововведенян запобігатиме виникненню ситуацій, коли міським головою обирають кандидата із підтримкою 10-25% голосів. Однак незрозумілим є збереження однотуровох ситеми для малих міст. Чому така дискримінація? Законодаство не повинно буди вибірковим. Тому вважаю, що вибори в два тури повинні бути поширені на усі міста, села, селища. При цьому слід сказати, що існує велика небезпека, що під час другого читання виборчого законопроекту двотуровість може зникнути взагалі. Адже це невигідно для деяких відомих політиків і представнкиів парламентських партій.

Застава. Проект виборчого закону передбачає підвищення суми виборчої застави вдвічі. Відтепер застава становитиме 4 розміри мінімальної зарплати на кожні 100 тис. виборців. Цілком зрозуміло, що таке нововведення болісно вдарить по деяким партіям і громадським діячам. Адже сума в десять тисяч гривень для балотування в 200 тисячному місті є трохи завеликою. Уявіть, що партія виставила 40 кандидатів в 40 округах до міської ради. Сума застави становитиме майже 400 тис. грн. При цьому ці гроші повернуть лише тим партіям, які подолають виборчий бар’єр. Тобто, розрекламовані політичні бренди, які і так мають мільйонні виборчі бюджети майже нічим не ризикують. А молоді опозиційні сили ризикують втратити великі суми грошей в ході виборчої кампанії по цілій країні.

Судимість кандидатів. За нині діючим законом кандидатом на посаду депутата чи сілького, седищного, міського голови не може бути особа, яка має не погашену чи не зняту судимість за умисний злочин. Це положення ні в кого (окрім, напевне, Януковича) не викликало заперечень. Як же так вийшло, що проектом нового виборчого закону пропонується змінити ці вимоги – відтепер перешкодою для балотування є наявність судимості за тяжкий, особливо тяжкий злочини чи злочини проти виборчих прав та корупційні злочини. Тобто виходить, що люди із цілою низкою судимостей можуть бути кандидатами? Якщо закон ухвалять, до місцевих рад можуть потрапити крадії, грабіжники, гвалтівники, хулігани. Також не буде перешкодою і судимості за завдання легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, мордування, замах на вбивство, зловживання владою, службова підробка та велика кількість інших злочинів. Сподіваюсь, що це прикра помилка. Навіть не хочеться думати, що цю норму було внесено свідомо, на догоду якихось майбутніх кандидатів.

Відповідальність кандидатів. Запропоновані норми виборчого законопроекту не містять реальної відповідальності за порушення виборчого законодаства. Так, за будь-яке порушення виборчого закону може настати відповідальність лише у вигляді попередження. Під час місцевих виборів 2010 року існувало дві санкції за порушення виборчого закону – попередження і скасування реєстрації кандидата (партії). Це ставало серйозним чинником виборчої дисципліни. В сучасних українських умовах відсутність реальних санкцій за порушення закону для багатьох фактично означає дозвіл на порушення закону. Тому позиція парламенту в цій частині явно не відповідає вимогам Революії Гідності. Невже парламентські партії готуються до масових фальшувань та порушень? Якщо такий стан збережеться, то місцева виборча кампанія буде особливо брудною та безпринципною.

Відкликання депутатів. Коригування виборчого закону жодним чином не торкнулось питання відкликання депутатів. На жаль, несистемні і часто бездумні зміни до законодаства про статус депутатів місцевих рад зумовили фактичну і юридичну неможливість відкликання обраних депутатів. Але ми усі розуміємо, що відстність цієї процедури призводить до істотної обмеженості (а часто до повної відсутності) політичної відповідальності місцевих депутатів. Більш того, ухвалений у першому читанні законопроект передбачає заміну вибулого депутата (внаслідок обєктивних обставин, внаслідок виключення, тощо) наступною особою з виборчого списку партії. Такі положення розвивають не громадянське суспільство, а впроваджують партійну диктатуру. В існуючих умовах надзвичайно важливим є впровадження реального і зрозумілого механізму відкликання депутата виборцями. Саме виборцями, а не власними партіями. При цьому відкликаний депутат має бути замінений на іншу особу в ході проміжних виборів. Такий механізм, зрозуміло, повинен запобігати необґрунтованому тиску та маніпуляціям. Природньо, що такі процедури підсилять відповідальність депутатів, наповнять реальним змістом опозиційну боротьбу, дадуть громаді важелі впливу.

На жаль, вже відчутно, що наврядчи вдасться досягнути істотних змін до законопроекту. Проте боротись варто. Отже, мої пропозиції до майбутнього закону про місцеві вибори в черговості їх важливості та нагальності:

- зниження виборчого бар’єру до 1% та зрівняння в правах партій і блоків;
- збереження двотуровості мерських виборів та поширення їх на усіх рівнях;
- надання можливості громадським організаціям та представникам трудових колективів висування виборчих списків;
- впровадження реальної відповідальності за порушення виборчого законодавства;
- відмова від скорочення кількості депутатів в місцевих радах;
- зменшення розміру застави;
- збереження існуючих вимог до кандидатів щодо судимостей;
- запровадження реального механізму відкликання депутатів та голів із подальшими проміжними виборами.

Ухвалений в першому читанні виборчий закон є свідченням спроб узурпації влади із боку парламенських партій.Це явне зловживання. Цей законопроект спрямований проти суспільства, а його положення настільки суперечливі та недосконалі, що краще вже зберегти існуючий закон про місцеві вибори, ніж наражатись на маніпуляції і небезпеки, що готує для українців парламент. Я повністю поділяю в цьому думки Андрія Магери, що висловлені ним у статті «Краще обирати менше зло».

Маю надію, що народні депутати згадають про свою совість і ухвалюватимуть рішення на користь українському народу, на користь громадянського суспільства і відмовляться від шулерських прийомів в законотвочості.

Андрій Осіпов,
експерт Інституту Політичної Освіти