"У чому різниця росіян від українців? Коли росіяни бачать омонівця – вони втікають. Коли українці бачать беркутівця – вони збігаються, щоб побити їх" - популярний анекдот часів Революції Гідності.

"Сьогодні всі країни можуть бути розділені на два класи – країни, де уряд боїться людей, і країни, де люди бояться уряду", - Амос Р.Є.Піночет.

"Президент – людина з гостро прогресуючим комплексом усіма і всім керувати", - В. Зубков.

Загальновизнаною і беззаперечною є необхідність змін в системі правоохоронних органів як частині державної влади. Створення національної поліції та поява на вулицях міст нових полісменів було сприйнято українцями з великим ентузіазмом. Ця реформа виявилась для людей зрозумілою, а її результати - очевидними. Я також маю кілька радісних селфі з поліцейськими.Один із державних службовців в приватній розмові обмовився, що стара міліція не може зараз захистити владу (владні кабінети), до неї немає довіри, мітингувальники не мають страху і одразу їх "змітають".

Ці слова наштовхнули мене на певні роздуми. Нові поліцейські – це хлопці і дівчата з наших дворів, які мають гарну форму і чисту репутацію. Вони мають юридичну і фактичну легітимність. Їх основне покликання - охорона громадського порядку.

Дійсно, рівень сприйняття поліції такий, що громадяни радо із ними співпрацюють, допомагають, виконують їх вказівки, тощо. Поряд із звичайною поліцією, створюється новий спецпідрозділ – Корпус оперативної раптової дії (КОРД).

Звісно, із корисністю нововведень важко сперечатися. Але чи не виглядає підозрілим, що серед усіх багаточисельних підрозділів української міліції реформують лише загони, що займаються поточним патрулюванням і загони спецпризначинців. Невід’ємною частиною реформування цих підрозділів є створення для них "чистої" репутації та відновлення довіри громадян.

Саме ці новоутворені підрозділи нової поліції будуть забезпечувати дотримання правопорядку під час масових зібрань та політичних протестів. Саме ці підрозділи будуть буферною зоною між "владою" і "народом". Поза сумнівом, що існування цих підрозділів дасть владі необхідний люфт – почекати поки протест охолоне, або придушити протестантів, або розтягнути розгляд і виконання вимог громадян в часі, або мати достатній час для високопосадовців відлетіти (втекти) за кордон.

На сьогодні існує багаторічна неврегульованість законодавства про мирні зібрання, відсутнє законодавство про референдуми, про імпічмент президента та відкликання посадовців, про діяльність опозиції, тощо. Така правова невизначеність на користь владі. Це дозволяє діяти вибірково і за власним розсудом визнавати одні мирні зібрання законними, а інші - забороняти. Громадяни, як ніколи, зацікавлені в усталеній і зрозумілій процедурі висловлення своїх думок та політичних поглядів.

Кожного разу, дивлячись по телебаченню гучні звіти міністра Авакова, я не можу позбутись відчуття подвійного змісту його слів і дій. Мені весь час чується його бажання "встигнути" розбудувати систему патрульних поліцейських та поліціянтів КОРДів, допоки народ ще терпить чинну владу.

До речі, існування "парадної картинки" корисності нової поліції, зовсім не виключає одночасної наявності "брудних таємних намірів" влади. При цьому для чинної влади бажано, щоб нові поліцейські якомога довше не здогадувались про підступні наміри їх використання. Однак і не забували про погони на плечах та присягу у серці. А також постійно пам’ятали про кримінальну відповідальність за відмову підкорятись наказам центральної влади.

Поряд із поліцією, варто згадати і наміри впровадження посад префектів. Це механізм жорсткого контролю з боку президента за діяльністю територіальних громад та місцевих рад. Як відомо, саме місцеві ради відіграли значну роль у поваленні режиму Януковича. Можливо діюча влада зараз намагається впровадити механізми запобігання такому вільнодумству на місцях? Очевидно, що президент не випадково підсилює свої повноваження.

Треба бути уважним. "Не було ще таких демократичних лідерів, які б не мріяли стати диктаторами" (вислів одного з суддів Коституційного Суду РФ, радіо "Ехо Москви").

Я за нову поліцію. Але я за одночасне ухвалення процедур, що гарантують реалізацію політичних прав громадян. Я проти використання нової поліції в брудних політичних іграх чинної влади.

Я щиро хотів би помилятись. Я хотів би, щоб ці побоювання з часом виявились смішними і наївними...

Завершити цей допис хочу словами Макса Вебера: "Межа зловживання владою будь-якого чиновника встановлюється не його сумлінням, а тільки пильним суспільним контролем".