Для загального обговорення пропоную тему: „Чи соромно не повертати гроші”.

Оскільки я запропонував про це поговорити, то відповідно маю повне право висловитися першим.
Почнемо. Для правильного розуміння цього питання поділимо його на дві частини:
- чи соромно не повертати гроші взяті в банку
- чи соромно не повертати гроші взяті у сусіда чи родичів
Традиційно склалось, що основою роботи банківської системи є різниця між відсотками отриманими від наданих банком кредитів та відсотками сплаченими банком за депозитами (запозиченнями). Технічно, якщо гроші розглядати як конкретну купюру чи монету, то кредит виглядає як отримання однією особою тих грошей, які раніше надали банку інша особа. Посередником є банк, який має гарну репутацію і вселяє впевненість у вкладника, що депозит повернеться із відсотками. Насправді робота банківської системи набагато складніша і відслідкувати кому і чиї гроші дістались неможливо, та й зрештою непотрібно.
Насправді я звернув увагу на походження банківських грошей тому, що кільки місяців тому мені довелось читати ряд статей, у яких говорилось, що „якби боржники повернули банку гроші, то банк віддав би їх людям; мовляв, вкладникам не варто нарікати на банк, треба нарікати на банківських боржників”. Що ж задум непоганий, а такі статті очевидно замовляються самими банками. Проте такі висловлювання не витримують критики з юридичної і економічної точок зору; вони є абсолютною безглуздістю і брехнею.
Але давайте повернемось до основного. Чи соромно не повертати позичені гроші.
1. Так. За умови, що гроші позичені у родичів, сусіда, друга тощо.
2. Ні. За умови, що позичені гроші являють собою комерційний або споживчий кредит.
Банки як професійні позичальники створили департаменти-служби-відділи, банківські працівники на професійній основі вивчають позичальника, його поручителів, їх майно, одержують усі необхідні документи, підписують складні і об’ємні договори, одержують заставу, поруку, іпотеку. При цьому банківські договори складають самі банківські працівники і відповідно кредитний договір і договір застави переважно враховують інтереси самого банку. Поряд із кредитуванням банк страхує відповідальність неповернень грошей або страхує предмет застави тощо. Тобто, зрозуміло і очевидно, що банківський кредит – це система законодавчих та договірних механізмів, які застосовують професійні економісти і юристи, що найняті банком для оформленням факту передачі грошей від банку до позичальника, одержання банком вигоди (відсотків) та забезпечення високої ймовірності повернення наданого кредиту. Додайте до написаного вище, також те, що майже усі банки мають власні служби безпеки, працівниками яких є колишні співробітники правоохоронних органів.
Не слід забувати, що друг, родич чи сусід позичають на віру і з добрими намірами, а банк видаючи кредит одразу передбачає його неповернення, сумніваючись чи то у порядності позичальника, чи то у його спроможності повернути гроші, тому і страхує себе заставами, поруками, штрафами.
Отже, трапилось - неповернений кредит. Як шкода. Чому ж позичальник сам не віддає, чому не піддається на вмовляння, чому не лякається банківської служби безпеки тощо.
Комусь стало соромно від думки, що банківський кредит може бути неповернутим. Мені ні. Вибачте, шановні банкіри, але якщо ви так довго вивчали позичальника і забезпечували його зобов’язання, то на кого покладати відповідальність. Банк, як професійний позичальник, несе відповідний професійний ризик. Як то кажуть, нічого особистого, бізнес є бізнес.
Хай залучені банком фахівці розпочинають передбачені законом і договорами процедури стягнення боргу, нараховують штрафи, неустойки. Працюйте.
Прошу не сприймати написане вище як заклики не виконувати своїх зобов’язань. Навпаки, я переконаний, що виконання договірних зобов’язань – це реалізація принципів стабільності, справедливості та економічної доцільності таких правовідносин.
Але до чого тут сором. Якщо не розглядати випадків відвертого шахрайства, то неповернутий кредит лише передбачена раніше ймовірність, до якої банк готувався усіма доступними методами. Тому говорити про сором чи каяття із боку позичальника не варто, це справи банківського кредитування не стосується.
А чи не соромно банкам вдаватись до шантажування чи погроз; а чи не соромно банкам поширювати прізвища своїх позичальників через ЗМІ, порушуючи при цьому банківську таємницю. Обговорюване вище питання є складним і, певен, однозначної відповіді на нього бути не може. У будь-якому випадку краще мати свою думку, аніж потрапляти на гачок вміло поширених штампів.
Мені як адвокату доводилось захищати інтереси як банківських установ, так і осіб, що з певних причин прострочили повернення банківських кредитів. При здійсненні представництва я передусім керувався законом і здоровим глуздом, а не аналізом морального стану боржника.