Далеко не всі користувачі послугами банку знають про його роботу. Воно й не обов’язково, особливо, якщо до банку звертаються коли не коли. Людей легко ввести в оману. Бо більшість вважає, що банк – це щось на кшталт каси взаємодопомоги. Одні, тобто вкладники, дають банку гроші, а інші – позичальники – беруть в банку, аби щось купити чи на бізнесові потреби. Банк виступає в ролі своєрідного контролера та накопичувача грошей.
Насправді банк – це не каса, це складна фінансова установа. Залучення вкладів у населення і видача кредитів лише різні банківські операції, на яких банк заробляє. Не усі знають, що банк може успішно працювати без залучення депозитів, зосереджуючись виключно на видачі кредитів. Або навпаки, банк може працювати майже без кредитування, вкладаючи залучені депозитні кошти у національний та закордонний бізнес.
Банк – це високорентабельний, високотехнологічний і складний бізнес. Таким бізнесом можуть займатися лише заможні люди, бо для того, щоб відкрити банк потрібно мати обов’язковий грошовий запас в розмірі понад 110 000 000,00 гривень. Саме ці гроші є остаточною (але далеко не останньою) гарантією стабільності банківської установи та забезпечення інтересів його клієнтів (позичальників, вкладників, власників розрахункових рахунків тощо).
Українська держава визначила, що банк, як важлива фінансова установа, повинен працювати стабільно. Для цього здійснюється контрольний нагляд за усіма банками. Цей обов’язок покладено на Національний банк України та його територіальні відділення.
Видача банківського кредиту проходить кілька стадій. Передусім – це оцінка клієнта, яка здійснюється банківськими фахівцями та оцінка предмету застави, поруки чи гарантії. Банк, як правило, не видає кредитів без застави чи іншого забезпечення.
Для уникнення зловживань із боку банківських установ та для забезпечення їх фінансової стабільності, державою запроваджено механізм резервування. Законом встановлено – в разі прострочки неповернення кредиту більш як 90 днів, банк, що видав такий кредит, зобов’язаний покласти на рахунок Нацбанку грошові суми в розмірі проблемного кредиту. Цей механізм дозволяє зберегти стабільність роботи банку і гарантує надійність депозитних вкладів.
Таким чином, видаючи кредит, банк завжди готовий до прострочень платежів та неповернення коштів. Основними механізмами захисту інтересів банку є договірне забезпечення (застава, іпотека, порука, гарантія тощо) та державне забезпечення – резервування в Національному банку. Це є зрозумілий процес. Адже банківська справа – це ризикований бізнес. Як, до слова, і будь-який інший бізнес. Цей ризик виправдовується метою – одержання прибутку. Іноді трапляються помилки і фінансові прорахунки. Але з огляду на кількість банків в Україні та їх майновий стан – загалом справи у банків йдуть непогано. Часом банкірам вдається з однієї операції заробити і двічі, і тричі.
Державою встановлено суворі процедури задля безпечності розміщення депозитів та гарантування їх повернення. Такими основними гарантіями є встановлений статутний фонд банку в розмірі понад 10 000 000,00 €, оперативний і контрольний нагляд Нацбанку та грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Тобто, система побудована так, що якщо банк не вчинить шахрайських дій, якщо він не приховуватиме свої фінансові операції чи майно – то кожен вкладник із 100% гарантією отримає свій банківський депозит.
У відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення адміністративної ради Фонду від 21.08.2012р. вкладники неплатоспроможних банків гарантовано отримають з коштів Фонду до 200 000 гривень. Якщо вклад є більшим, то вкладники можуть розраховувати на решту коштів з ліквідаційної процедури.
Доводилось чути від банкірів, які не виплачують гроші за вкладами – мовляв, не правильно і аморально перекладати проблеми банку на державу. Ці банкіри роблять вигляд, що ніби не знають, що кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є бюджетними коштами. За законом Фонд є неприбутковою, економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки.

Чому ж тоді банки так бояться виплат по депозитам із коштів Фонду?
Відповідь проста. Фонд, сплативши вкладнику гроші за депозитом, набуває право вимагати від банку компенсувати йому витрачену суму грошей. Фонд є професійною установою, яка не схильна вислуховувати «страшилки» банківських працівників про, начебто, складну ситуацію, світову кризу, непогашені борги.
Фонд, керуючись законними повноваженнями, має право розпочати процедуру відновлення платоспроможності банку. Тобто, замість діючого керівника банку ввести незалежного управляючого. Цей управляючий є незалежним від власників банку, а у своїй роботі звітується перед Нацбанком, перед судом, перед радою кредиторів. До його повноважень входить: оцінка усього майна банку; виявлення його цінностей і грошей; вжиття заходів щодо повернення боргів; ініціювання визнання незаконними угод, які, на його думку, є економічно недоцільними.

Несумлінні банки схильні маніпулювати думкою вкладників, нацьковуючи їх на своїх боржників, нав’язуючи їм думку, що якщо допоможете банку стягнути гроші з боржників, то швидше повернуться ваші вклади. Проте в банківській системі операції з залучення грошей (вклади) та видачею грошей (кредити) є окремими операціями і не мають прямого фінансового чи юридичного зв’язку. А тому немає найменшої гарантії, що повернуті кредити будуть використані банком саме для виплати депозитів. Якщо розібратись, то для вкладника навіть вигідно мати банк боржником по депозитам. Банк є заможною установою, за його спиною стоїть Фонд та державний контроль.
Для порівняння – хто буде шкодувати страхову компанію, чекаючи на виплату страховки, посилаючись на те, що цій компанії хтось заборгував гроші. Невже знайдуться такі, що візьмуться «допомагати» страховикам, в добровільному порядку вимагаючи їх в боржника? Це те саме, що відправити хворого, який вже лежить на хірургічному столі, зганяти за ланцетом, якого позичив і не повернув колега хірурга. Банківські проблеми не стосуються вкладників.

Отже, неповернення кредитів – це питання підприємницького ризику банківської діяльності. Від неповерненого кредиту зазнає збитків банк. Неповернуті кредити у загальній сукупності варто оцінювати із загальним прибутком від усіх виданих кредитів і отриманих відсотків. Банкіри часто лякають пересічних громадян мільйонними сумами боргів. Але давайте наведемо приклад – для середньостатистичного банку неповернутий кредит в розмірі 20 000 000,00 гривень часто становить в загальному обсязі виданих (і успішно повернутих кредитів) розмір від 0,01% до 1-3%. Якщо ж порівняти неповернутий кредит із розміром отриманих прибутків – то цей відсоток може становити десь 5-12%.
В сумах відсотків по кредитах вже було закладено ризик можливих збитків. Неповернутий кредит не має і не може мати нічого особистого. Це питання бізнесу. Це питання, яке наперед передбачене, наперед прораховане, застраховане і забезпечене заставами та поруками. Таким бізнесом завжди займаються дуже заможні люди.

На завершення хочу сказати, що усі заходи банків, спрямовані на використання неосвіченості своїх вкладників для тиску на своїх позичальників, є прямим порушенням Закону України «Про банки і банківську діяльність». Годі говорити про цинізм та жорстокість такої позиції по відношенню до звичайних громадян. Це неприховане нехтування нормами людяності і моралі.