Кандидати в депутати викидають сотні тисяч гривень на політичну рекламу, натомість українські солдати мерзнуть в окопах.

Нещодавно лідер волинського Правого сектору Павло Данильчук у мережі Facebook задався питанням: чи варто зараз політикам використовувати зовнішню рекламу? «Моя позиція категорично негативна!» - резюмував громадський активіст.



І справді, якщо поглянути на Луцьк, зараз він перетворився на ярмарок політичної реклами. «Проголосуй за мене!» - кричать з білбордів кандидатьські морди. «Проголосуй… Проголосуй…» - ехом відлунюють написи на сіті-лайтах та розтяжках. «Віддай мені свій голос!» - командирським тоном наказують банери на фасадах будинків.

І людина губиться на цьому святі політичного марнотратства. Адже її сприймають лише як виборця. Одна людина – одна галочка в бюлетені.

Ось наприклад, центр міста. На вершечку «бім-бома» висить «патріотичний, професійний і порядний» Пустовіт. Навпроти на шістнадцятиповерхівці в повен зріст – младоолігарх Роман Іванюк, рекламою якого всіяні луцькі білборди. Дзеркальним відображенням на нього споглядає такий же Іванюк, тільки на п’ятиповерхівці по проспекту Волі.





Звідки такі гроші? Адже місяць оренди на «шістнадцятці» обходиться в 45 тисяч гривень. А ще і друк банера, і робота альпіністів… Скільки можна було б закупити бронежилетів, касок, харчів чи медпрепаратів нашим бійцям на сході? Скільки теплих бушлатів та термобілизни гріли б наших солдат?

А скільки ще сотень тисяч політичних гривень мокне під дощем та вицвітає на сонці на рекламних площинах?

Кандидати, змагайтеся ідеями та програмами, а не білбордами!