…Тяжко в домівках у холодну пору без тепла. Тому лучанам увімкнуть гарячу воду та опалення. Рішення про це було ухвалено під час зустрічі оператора базової котельні № 3 дядька Василя та сантехніка ЖКП № 11 Миколи. Зустріч відбувалася в душевній атмосфері в одному з генделиків міста. Окрім цього, було обговорено питання виборів, війни на сході та безпеки дорожнього руху. У результаті дискусії було складено резолюцію, що «всі даїшники – козли».

Смішно? Сюрреалістично? Життєво? Саме так виглядає вирішення якогось питання людьми, які не мають для цього жодних повноважень чи компетенцій.

Справді, оператор котельні має стосунок до вироблення тепла, а сантехнік – до труб, запірної арматури та решти речей, з цим пов’язанами. Але чи мають вони стосунок до рішення про початок опалювального сезону? Чи це є повноваження міського голови, виконавчого комітету, керівництва «Луцьктепла», зрештою?

До чого я веду: прочитав у вівторковій «Волині» політичну рекламу із заголовком «Кандидат у народні депутати Роман Іванюк: «Військове містечко у Луцьку передамо громаді та забезпечимо офіцерів житлом».

І далі за текстом: «Військове містечко, розташоване на вулиці Привокзальній в обласному центрі Волині, треба передати міській громаді. Після цього на його території буде зведено новий житловий комплекс, де квартири отримають військовослужбовці, які вже давно стоять у черзі на житло. З такою ініціативою виступив кандидат у народні депутати України від «Блоку Петра Порошенка» Роман Іванюк.

Рішення про це ухвалили під час зустрічі кандидата в народні депутати з командиром військової частини № 1141 Національної гвардії України Степаном Логушем та полковником Повітряних сил Збройних сил України, командиром 204-ої бригади тактичної авіації Юлієм Мамчуром. Під час розмови йшлося про шляхи реалізації мирного плану Президента України Петра Порошенка».

Ну, й так далі. А тепер слідкуємо за руками політичних маніпуляторів: Роман Іванюк та Юлій Мамчур мають такі ж повноваження приймати рішення та передавати майно війського містечка, як дядько Василь та сантехнік Микола вмикати опалення у Луцьку.

Роман Іванюк – ще навіть не депутат. Ба більше, навіть якби він і був народним депутатом, він би не мав повноважень розпоряджатися землею та майном. Адже це прерогатива Міністрества оборони та органів місцевого самоврядування, на території яких розміщене таке військове майно.

Те ж саме стосується і Юлія Мамчура, який має такий же стосунок до розпорядження військовим майном згаданої військової частини, як морська свинка до сільського господарства.

Очевидно, що є три ймовірні причини, чому цей рекламний текст про військове містечко з’явився на шпальтах газети:

1) Непрофесійність людини, яка писала текст і несвідомо подала викривлені факти. Додамо сюди непрофесійність людей зі штабу кандидата, які цей рекламний текст вичитували та затверджували. Вірогідність версії – малоймовірна.

2) Кандидат в депутати та поважний полковник «десь чарку йо*нули, чи укололись харашо» (с), словом не відали, що говорили. Вірогідність версії – малоймовірна, адже обоє на дурнів не скидаються.

3) Свідома маніпуляція і загравання з малоосвіченими виборцями. Свідома подача фактів у статті таким чином, щоб читач приписав незаслужені чесноти кандидату. Вірогідність – як колись казав Потебенько про тіло Гонгадзе, 99,6 відсотка.

***

Всі, певно, пам’ятають оповідання Чехова «Лошадиная фамилия» (а хто не знає чи не пам’ятає – перечитайте, воно невеличке), коли ціла когорта людей згадувала «лошадиное» прізвище, яке в результаті виявилося Овсов. Тоді приказчик своєю забудькуватістю та асоціативністю несвідомо увів в оману ціле генеральське помістя.

Натомість сьогодні політтехнологи Іванюка свідомо вводять в оману своїх виборців, ліплячи йому «лошадиную фамилию». І якщо зараз маніпулюють такими дрібницями, то що буде потім, якщо…