На нашому ресурсi блогери i дописувачi часто висловлюють свої думки про т.з. "Європерспективу". При цьому йдеться про обидва варiанти - i про "далеку" перспективу повноцiнного членства, i про бiльш-менш "близьку" перспективу асоцiацiї з ЄС.

Учасники згаданих обговорень, переважно, привертають свою увагу i увагу решти до економiчних аспектiв. Можна навiть виокремити звичайнi аргументи "за" i проти".

Але, чомусь про деякi аспекти "євроiнтеграцiї" учасники обговорень, переважно, мовчать. А коли нагадуєш про них - вiдповiдають, що це, мовляв, "неактуально".

Ще нiхто не здогадався, про який саме аспект йдеться?

Про т.з. "реституцiю"!

Коли розмовляєш iз росiянами, вони iнодi "плутають" це слово зi словом "проституцiя". Слово "плутають" я взяв у лапки, бо не насправдi плутають, а прикидаються. Що ж, їм можна жартувати з цього приводу. Адже, їхнi полiтики не прагнуть приєднати Росiю до ЄС. I для росiян слово "реституцiя" асоцiюється лише з вимогами нiмцiв i їх колишнiх союзникiв про повернення "трофейних цiнностей". (Не дуже важливе питання.)

Але, значення термiну "реституцiя" в європейському i свiтовому правi не обмежене "трофейним правом". "Реституцiя", як категорiя цивiльного права, це "повернення правових статусiв i правових режимiв до стану, який iснував до визначеної подiї, або дати минулого часу". (Пояснюю: "правовi статуси" притаманнi суб'єктам права (фiзичним i юридичним особам), а "правовi режими" - об'єктам права (рухомим i нерухомим речам).

Що ж це таке - "реституцiя по-європейськи"?

Реституцiйнi питання актуальнi для держав колишнього "соцтабору" та для колишнiх республiк СРСР. Адже, саме у згаданих країнах пiсля приєднання до СРСР (Естонiя, Латвiя, Литва, Молдова), або пiсля "народних демократичних революцiй" (Болгарiя, Румунiя, Угорщина тощо) вiдбувалися суцiльнi "нацiоналiзацiї" (правильнiше назвати тi заходи "конфiскацiями") засобiв виробництва, приватного рухомого i нерухомого майна. Пiсля реставрацiї капiталiзму наприкiнцi 80-х рокiв минулого сторiччя почався зворотний процес - повернення майна (майнових прав) спадкоємцям колишнiх власникiв. (Самi власники, у бiльшостi, до цього не дожили.)

Чи це актуально для України? Для Пiвденного Сходу, для Надднiпрянщини, для Причорномор'я - не дуже.

А для Захiдної України?

Не можна забувати, що до вересня 1939 року Галичина, Волинь i теперiшня Рiвненська область були частинами Польщi. Чернiвецька область (Буковина) - частиною Румунiї. А про Закарпаття можуть навiть "сперечатися" Угорщина i Словаччина.

Пiдкреслюю: йдеться не про територiальнi претензiї держав, як суб'єктiв мiжнародного права!

Йдеться про претензiї "приватних осiб"!

Ось ми, галицькi мишi, уявляємо собi таку "файну" картину.

Приїжджає з Польщi щур. I звертається до мого родича з "незлими, тихими словами":

"Мишо, чи це твоя нiрка? А ти знаєш, чия тут земельна дiлянка? Ця дiлянка, мишо, до вересня 1939 року приналежала моєму дiдусевi! Вiн вже давно помер, мiй батько теж помер, тепер дiлянка моя! Ось документи! Отже, мишо, є два виходи. Або ти сплачуватимеш менi грошi за оренду, або з нiрки - кроком руш!"

Галицька миша, певна рiч, не погоджується. Польський щур звертається з позовом до суду.

I що далi?

Звичайно, якщо це трапиться сьогоднi, кожен український суддя (навiть повнiстю корумпований) запропонує польському щуревi йти... Куди саме йти - це вже росiйською мовою. Саме в нiй є неперевершенi слова, якi означають напрямок руху...

Але, якщо польський щур звернеться з "реституцiйним" позовом пiсля асоцiювання України з ЄС - це буде вже зовсiм iнше становище. Адже, в такому випадку нашi суддi будуть вимушенi застосовувати, в першу чергу, законодавство Євросоюзу! А воно, насамперед, захищає саме реституцiйнi права.

Отже, треба мiркувати про можливi не надто радiснi перспективи.

I добиватися, аби влада, пiдписуючи будь-якi "Євроугоди", дбала, насамперед, про iнтереси пересiчних мишок. Галицьких, волинських, буковинських. I, взагалi - українських.