Близько двох тижнiв тому на ресурсi ZAHID.NET я знайшов цiкаву замiтку. Назва була, приблизно, така: "Iвано-Франкiвськi школярi влаштували вчительцi-сепаратистцi "коридор ганьби"". Йшлося про подi ї в Iвано-Франкiвськiй ЗОШ № 2; тамтешнi учнi звинуватили вчительку географiї у "сепаратизмi" й заявили, що не хочуть далi вчитися в неї. Акцiя мала вигляд т.з. "коридора ганьби" для "обвинуваченої".

Певно, учасники згаданого "заходу" народилися у 1998-2000 р.р. А я вже лiтня миша, тобто, народився "трохи" ранiше. Тому моя пам'ять зберiгає спогади, якi вiдсутнi в сучасних школярiв.

...Наприкiнцi 60х i на початку 70х рокiв минулого сторiччя я ще був мишеням. Але, й тодi любив читати газети й цiкавився програмами ТБ, присвяченими мiжнародним i закордонним справам. Зокрема, чiтко уявляв собi, яким було становище в тодiшнiй КНР (Китайськiй народнiй республiцi). А було те становище не надто гарним. Такою собi "дивною" була полiтика керiвництва КПК з Мао Цзе-дуном на чолi. (Тодi "Радянська Україна", "Молодь України", "Чорноморська комуна" тощо писали китайськi iмена саме так: Мао Цзе-дун, Чжоу Ень-лай, Чан Кай-ши.) Зокрема, керiвництво КНР i КПК розпочало т.з. "велику пролетарську культурну революцiю". "Революцiйнi заходи" були, насправдi, актами паплюження й iнтелiгенцiї i знущання над нею. Слiд зазначити, що згадану "полiтику" здiйснювали, переважно, не державнi структури, а якби "народнi" органiзацiї. Найбiльш сумнозвiсними стали т.з. "хунвейбiни" ("червонi охоронцi"). Загони "хунвейбiнiв" складалися з учнiв шкiл (пiдлiткiв) i студентiв ВНЗ. На промислових пiдприємствах виникали загони "цзяофанiв" ("баламути", "бунтiвники").

Їх "активiстами" були робiтники низького квалiфiкацiйного рiвня (вчорашнi селяни) й "люмпени".

Жертвами "хунвейбiнiв" ставали шкiльнi вчителi й викладачi ВНЗ, жертвами "цзяофанiв" - представники технiчної iнтелiгенцiї пiдприємств i установ.

У 1971 роцi в авiацiйнiй катастрофi (принаймнi, офiцiйна версiя була саме така) загинув впливовий член керiвництва КПК Лiнь Б'яо. Майже одразу почалася кампанiя "пi Лiнь, пi Кун"; це словосполучення перекладалось, як "критика Лiнь Б'яо i Конфуцiя". Напевно, лише "товариш Мао" мiг точно пояснити: з якого переляку виникла необхiднiсть критикувати фiлософа Кун-цзи ("Конфуцiя"), який помер багато столiть тому?

Втiм, спробуємо розiбратися й без Мао. В китайськiй традицiї "культ Конфуцiя" означає "культ учителя", "культ освiти". Отже, проголошена державним i партiйним керiвництвом "критика Конфуцiя" сприймалась, як офiцiйний дозвiл на знущання з викладачiв та iнтелiгенцiї взагалi. Кампанiя "пi Лiнь, пi Кун" стала новою хвилею боротьби проти iнтелiгенцiї.

Жертв "культурної революцiї" брутально ображали, позбавляли роботи й житла, застосовували проти них фiзичне насильство. Були й "коридори ганьби". (Не пригадую зараз китайську назву, але сутнiсть була та ж сама.)

"Улюбленими" обвинуваченнями були, наприклад, такi: "Вiн (учитель, або професор) на своїх уроках (лекцiях) майже не посилається на цитати товариша Мао!" , "Вiн (керiвник на пiдприємствi) застосовує феодальнi й буржуазнi засоби керування виробничим процесом!". Деякого iнженера-технолога звинуватили в тому, що вiн, нiбито, "на виробничiй нарадi захищав буржуазну технологiчну концепцiю, яка суперечить iдеям товариша Мао." (Йшлося про виготовлення... термосiв для окропу.)

(Ось тiльки в "побутовому сепаратизмi" не звинувачували. Кмiтливостi не вистачило. Все ж Азiя, панове...)

Втiм, для Китаю це вже iсторiя. (Пiдкреслимо: аж нiяк не найкращi її сторiнки.)

А що ж ми, панове, робимо? Хочемо потрапити в ЄС, а приклад беремо з хунвейбiнiв? Що таке, до речi, Iвано-Франкiвщина? Це ж Галичина! Одвiчно цивiлiзована європейська територiя.

А що далi? Продовжимо влаштовувати "коридори ганьби"? Почнемо клеїти вчителям (i не тiльки їм) на спини "дацзибао" зi словами "Контрреволюцiйний ренегат"? (Вибачаюся - "Побутовий сепаратист".)

Нi, не пишно!

Та ще "фiшка": мова йде не про абищо, а про школу. Тобто, з мишачого погляду - про мишенят.

Хiба треба, аби вони ставали "новими хунвейбiнами"?