Волинське коріння видатного поляка Болеслава Пруса

Польський письменник Болеслав Прус був за походженням волинянином. Про це пише Monitor Wołyński.

Цьогорічним випускникам польських шкіл на іспиті з польської мови та літератури довелося проаналізувати повість-легенду «Лялька», яка викликає сильні емоції у різних поколінь учнів. Одні нарікають на анахронізм та розлогі описи, інші захоплюються майстерністю автора. Безсумнівним залишається те, що, написавши «Ляльку», Олександр Гловацький, відомий під псевдонімом Болеслав Прус, «збудував» собі пам’ятник.

При нагоді випускної метушні навколо постаті письменника, варто пригадати, що за походженням він був волинянином. Мало кому відомий цей факт, оскільки підручники та літературні словники як місце його народження вказують Грубешів. Прус, звичайно, асоціюється також з іншими населеними пунктами, які описував у своїх творах, – Любліном, Кельцями, Варшавою, Наленчовом, але не обов’язково з Волинню. Проте уважний мандрівник, рухаючись популярною міжнародною трасою сполученням «Ковель–Дорогуськ», у районі повороту на Любомль помітить дороговказ, який показує шлях до «Дуба Пруса». У сусідньому Машові колись знаходився маєток, який належав батькам письменника – Антонію та Аполонії Гловацьким. Ймовірно, до пізньої старості тут проживала також бабуся письменника – Маріанна Гловацька.

Справу щодо можливого волинського походження Болеслава Пруса вирішила з’ясувати редакція часопису «Волинська земля». У шостому номері журналу, який вийшов у червні 1939 року, є багато інформації на цю тему.

Збігнев Ревський на сторінках «Волинської землі» описує свою мандрівку до Машова й зустріч з Емілією Вербівною, місцевою вчителькою, яка виявилася «місцевим опікуном пам’яті про Олександра Гловацького». Ревському вдається з’ясувати місце, на якому до 1910 року знаходився двір Гловацьких і яке жителі села називали Гловатчиною. На цьому місці він уже нічого не застав, окрім двох старих груш та трьох могутніх дубів. Зі слів вчительки, двір зруйнувався після того, як «панич» виїхав до Варшави, здаючи маєток в оренду.

«Волинська земля» надрукувала також текст самої Емілії Вербівної, яка, використовуючи розповіді найстарших мешканців села, а також підручник з історії літератури авторства Круля та Нітовського, доводить, що письменник справді народився в Машові. Про бажання ширше пропагувати інформацію про волинське походження Пруса свідчить закінчення статті, в якому авторка зауважує: «Тихе село Машів Любомльського повіту на Волині повинне стати в одному ряді пам’ятних і дорогих місць не лише для волинян, але й для всієї Польщі, чимось на зразок Желязової Волі, Заосся чи Зулова».

На початку ХХ століття Болеслав Прус приїхав на Волинь у справах. Унаслідок поїздки з’явився есей «Волинські нотатки», надрукований у 1910 році на сторінках «Ілюстрованого тижневика». Текст містить не лише описи відвіданих населених пунктів (Ковель і Луцьк), але й аналіз суспільних відносин і стану економіки регіону.

Пропонуємо декілька цікавих спостережень про Волинь авторства Болесава Пруса:

Про національності: Волинь, де поряд із переважною більшістю малорусинів проживають євреї, поляки, німці, чехи і жменька великоросіян, нагадує пляшку, до якої хтось налив ртуті, води та олії. Коли рідини спокійно знаходяться біля себе, вони не поєднуються. Натомість, якщо хтось стрясне пляшку, то спричинить хаос, проте ніколи не створить єдиної рідини: олія не стане водою, а вода – ртуттю.

Про поляків на Волині: У Луцьку проживають понад 1200 поляків, у повіті – майже 24 тисячі; отже, їх замало, щоб околиці можна було називати польськими, проте їх стільки, що могли б жити зручно, удосконалюватися і здобувати повагу в інших (…), польська робота в Луцьку не виглядає найкраще. Торгівлею займаються євреї, кустарними промислами – також євреї, а поляки, якщо й відзначаються, то хіба у виробництві їжі (випічка, ковбаси) (…). У сільському господарстві також не поляки найкращі працівники, а німці та чехи.

Про Луцьк: План Луцька, якщо мене не підводить уява, нагадує листок із довгим та погнутим хвостиком. Хвостик утворює вулиця, що поєднує залізничний вокзал із містом, а функцію листка виконує Старе місто, збудоване на пагорбі й оточене річкою Стир. Старе місто, де височіють католицький костел, урядова школа, пошта, залишки замку, в’язниця і група двориків, має не найгіршу бруківку, тротуари, здається, бетонні, та видається доволі чистим. Свіжого повітря тут не повинно бракувати, з огляду на велику кількість садів, переважно фруктових. Такий провінційний вигляд не заважає Луцькові мати електричне освітлення, хоча не знаю, чи газове не було б кориснішим.

Безкінечно довгою вулицею ми їхали до найстарішої частини Луцька. Минули міст, згодом трохи під гірку між двома рядами магазинів, потім повернули і несподівано я побачив незвичний краєвид. Праворуч – величезний білий костел, біля нього – велика площа; ліворуч, десь вглибині, – висока червона башта і мури замку, в якому колись Вітольд приймав Ягайла, імператора Сигізмунда, великого московського князя та датського короля. І, врешті, між замком та площею – громада гарних двоповерхових будинків із садами. Словом, на невеликому просторі – драма, ідилія та молитва.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---