Скульптури переселенців з Волині прикрашають обійстя по усьому світу

Переселенці Волині Віктор Сулима і Людмила Найденко, які віднедавна переїхали з Дніпропетровська у прикордонне село – Тростянку, чи не єдині в Україні опанували новий вид мистецтва – їхні вироби з бетону прикрашають обійстя і садиби не тільки українців, а й мають добрий попит у Казахстані, Криму, в Італії, Німеччині, Польщі, Франції. Про це інформує Слово правди.

- Приїдьте і подивіться на скульптури, які роблять ці майстровиті люди. Такого ніде не знайдете, - почула від знайомих устилужан, які запрошували відвідати прикордонне місто. – Знайти їх дуже легко, бо незвичайна виставка розташована недалеко біля дороги, що веде у Польщу.

Те, що вперше тоді побачила і справді вражало: на зелену лісову поляну, рясно всіяну грибами-боровиками, завітали, майже, усі персонажі відомих українських казок! Гноми, Дюймовочка, Попелюшка, Червона Шапочка, сірий вовк… А ще – черепахи, лелеки, ведмеді, білки, граціозні олені й косулі, навіть страуси, мавпи, олені і тигри - понад дві сотні різних фігурок і скульптур серед яких є і духовні: статуї Божої Матінки, ангелів-охоронців. Особливо вражали гігантські слони, бо вони, як і усі вироби, не тільки досконалі, а й зроблені такими, які є у природі. Ще тут побачила барельєфи відомих українців, фонтани, альтанки, античні статуї, вази, горщики, декоративну огорожу. Тут і кумедні козаки, що залицяються до гарненьких молодиць, вбраних у вишитий український одяг, і Галя, що несе воду, і козацькі гетьмани...– усе, чим тільки можна прикрасити подвір’я чи будинок.

А віднедавна усі ці витвори мистецтва, бо інакше їх і не назвеш, - переїхали з Устилуга і стоять вони біля будинку господарів у Тростянці.

Майстровиті Віктор і Людмила у це село переїхали, щоб бути ближче до дітей, які навчаються у польських вузах. Тут купили стару хату, поряд планують зводити нове житло, і, звісно, перевезли на Володимирщину і частину свого сімейного бізнесу. Там, на сході, лишилися їхні брати і сестри, які там також мають власне виробництво.

- Якось відпочивав із дружиною в Італії і вперше там побачили фігури з бетону і поліефіру: у парках і скверах, на вулицях, біля вілл - скрізь античні скульптури дів, атлантів, а тварини стояли у справжній свій зріст. Ми ними по-справжньому «захворіли» - такі вони були досконалі, витончені, здавалося торкни – і оживуть. Ще подумали, вочевидь, без художників-скульпторів тут не обійшлося, - згадує пан Віктор. - А виявилося, що виготовляють їх не професійні митці, а люди, які досконало опанували це заняття, адже не обов’язково бути професійним скульптором, щоб творити такі дива. Варто добре повчитися, перейняти досвід і обов’язково весь час треба удосконалювати свою майстерність, стежити за новітніми технологіями. Закортіло і нам спробувати, щось подібне. Тим паче, що в Україні таким ремеслом майже, ніхто не займається, бо матеріал дороговартісний, імпортний, – зате, яка якість! Такі вироби не зрівняти із гіпсовими, що не витримують погодних умов, сиплються і розвалюються. Натомість ті, що зроблені із бетону, поліефірних смол і пластику, ні морозу, ні дощу не бояться, адже подібні технології використовують у спорудженні яхт і катерів.

Минуло майже два десятки літ, як дніпропетровці разом із поляками відкрили власну справу. Увесь час вони постійно вчаться, за кордоном замовляють нові ескізи для своїх майбутніх виробів. Свого часу і самі їздили за кордон переймати досвід у тих же італійців, яким за це платили чималі гроші.

- Тепер уся наша велика родина займається виготовленням виробів, якими декорують присадибні ділянки і будинки, - ділиться пані Людмила, яка вже і сама може будь-кого навчати цьому ремеслу. Допомагають нам і діти Аліна і Дмитро – вони студенти польських вузів, але на канікулах залюбки розписують наші фігури, підбирають фарби і відтінки.

Як їх робимо? По-різному. Маємо спеціальні форми, отож, так би мовити, виливаємо виріб вручну. Але і верстатам довіряємо цю роботу, бо не усе зробиш самотужки. Тут уже без комп’ютера не обійтись. За допомогою цієї техніки створюємо віртуальний макет, який програмуємо для 3-Д модельного верстата. Звісно, сам процес, особливо коли виготовляємо громіздкі вироби, займає багато часу. Приміром, основу для слона два майстри роблять три місяці, ще місяць – сам виріб, який розписують вручну, наносячи декілька шарів фарби. Для довговічності й щільності купуємо спеціальні добавки – про те, що їх використовують при реставраційних роботах у Ватикані довідалися від своїх зарубіжних колег. Менші фігури виготовляємо із турецького цементу, фарби – фінські та італійські, і знову ж, без дорогих добавок не обійтись. До слова, великий фонтан із декількох елементів і архітектурних форм важить… 26 тонн.

Глава родини каже: не раз доводиться їм консультуватися із знаними професійними митцями. Так, свого часу вони співпрацювали із відомим скульптором, який моделював макет пам’ятника Івану Гонті і барельєф Тараса Шевченка. А відтак, Кобзар, що стоїть біля приміщення Устилузької міської ради, також виготовили уже наші земляки. Як і статую Божої Матінки для церкви Київського патріархату.

Їхні духовні скульптури і каплиці прикрашають міста і села на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, а фонтани із малими архітектурними формами є на Донбасі, у Києві, Гайсині, везуть такі вироби у Росію, Крим, Казахстан, Грузію.

Спілкуючись із творчою родиною, не оминула запитати про западенців-бандерівців. Чи не лячно було міняти Дніпропетровськ на Тростянку?

- Ми ніколи не ділили людей на «своїх» і «чужих», для нас вони скрізь однакові: дружні, відкриті і щирі. Після приїзді у Тростянку, двері нашої хати не зачинялися, хтось ніс картоплю, хтось – яйця, молоко… Гріх казати про якусь ворожнечу, - згадує господар. – Недавно їздив у Карпати, то там з хати не випускали, доки не нагодують. Ще й з собою поклали сала і грибів, мовляв, скуштуйте нашого, гуцульського, навчили солянку варити. Тепер моя Люда цією новою для нас стравою пригощає родичів.

Недобрих людей нам не стрічалося, бо з усіма ми стараємося ладити. І у Дніпропетровську, і на Волині люди патріотичні, із сильною духовною вірою. У цьому ми переконувалися, спілкуючись із сусідами і священиками, котрі стали нашими друзями. Та й з усіма людьми, з якими познайомилися у різні часи, дружимо до сих пір.

Тетяна АДАМОВИЧ.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---