Зарплати футболістів «тоді і зараз», як починав Тимощук. ІНТЕРВ’Ю

Голова міської федерації футболу Анатолій Войнаровський(на фото), хоч і не грав за гранди радянського футболу, проте, як президент футбольного клубу, дав путівку у великий футбол таким майстрам шкіряного м’яча, як Анатолій Тимощук, Тарас Кабанов, Володимир Лукашук, В’ячеслав Шевчук, Артем Федецький тощо. Саме він в «далекі 90-ті» заснував перший приватний спортивний колектив на Волині – клуб «Енко».

Про ті роки, своїх вихованців, тодішні зарплати футболістів Анатолій Миколайович розповів «Волинським новинам».

– Анатоліє Миколайовичу, вперше побачивши Анатолія Тимощука на полі, думали, що він колись гратиме в «Баварії»?

– Ні, на початках не думав, що наш земляк виросте в гравця світового рівня. Особисто мені на перших тренуваннях більше сподобався Володимир Гапон, який згодом стане гравцем «Чорноморця». Але Толик відомий своєю шаленою віддачею, бійцівським характером. На першому своєму тренуванні в «Шахтарі», Тимощук не поступився в боротьбі «гірнику» Геннадієві Орбу. На полі між гравцями сталася суперечка. Але теперішній гравець «Зеніту» здобув в команді повагу.

– Що скажете про інших своїх «зіркових» вихованців?

– Артема Федецького я з його батьком, Андрієм, та з Анатолієм Барабасевичем відвозили працевлаштовувати до Донецька. Артем якраз тоді закінчив дев’ятий клас. А в Тараса Кабанова був час, коли він хотів покинути футбол. Однак його переконали цього не робити, говорили, що він хороший гравець і неодмінно заграє на високому рівні. І дійсно, Тарас в майбутньому захищатиме кольори команд вітчизняної вищої ліги, зіграє один матч й за національну збірну України. Запрошували його також до лав молодіжної збірної. За плечима Тараса – поєдинки проти збірної Аргентини, за яку тоді бігали Гонсало Ігуаїн, Ліонель Мессі.
В 1996-ому році команду «Волинь» очолив екс-гравець «Шахтаря» Анатолій Раденко. Він довіряв молодим гравцям. Саме під час його керування у команді заграли Тимощук з Гапоном, але першим побачив їхній талант Віталій Кварцяний.

– Знаю, що клуб «Енко» в 90-ті роки був одним з провідних футбольних колективів на Волині.

– Це був найперший приватний клуб в області. «Енко» заснували я та Віталій Володимирович. Тренерами в команді працювали знані наставники: Віктор Попко, Альберт Мікоян, той-таки Кварцяний. Ми двічі ставали чемпіонами області. «Енко» виховував молодь, діяла і доросла команда.

Наші діти їздили на міжнародні турніри, про що інші спортивні інтернати могли тільки мріяти. Я тричі відвідував з дітьми турнір у Парижі. І все це робив за власний рахунок. Також ми успішно побували в Угорщині, Туреччині, Польщі, Німеччині. Віддані кошти на футбольні мандрівки того вартували, діти займали призові місця. Ми брали верх в зустрічах проти вихованців академій таких португальських грандів як «Боавішта», «Порту».

– Нині деякі гравці «Волині» не погоджуються на зменшення й так немалої зарплати, залишають команду, хоч не показують відповідний рівень гри. Скільки заробляли футболісти у ваш час?

– Коли я грав у другій союзній лізі за луганський «Стахановець», то нам платили 120-140 рублів, і ще сорок давали за перемогу. Було це у 1984-ому році. Цікавий той факт, що матч тоді тривав тільки дев’яносто законних хвилин,а додаткового часу суддя не «запалював».

– На якій позиції замолоду грав Анатолій Войнаровський?

– Спочатку, у Львові, бігав на позиції центрального захисника. Але оскільки ще займався боротьбою, то мене перевели в напад. Тренери сказали: «Ти міцний, зможеш поштовхатися зі захисниками».

– Після завершення професійної кар’єри ще виходите на поле чи остаточно повісили бутси на цвях?

– Звісно, що граю! Футбол – це моє життя. Тривалий час відбігав за ветеранську збірну України. Непогана в нас тоді підбиралася команда: володар «Золотого м’яча» Ігор Бєланов, гравці київського «Динамо» Василь Євсеєв, Іван Яремчук, Юрій Роменський, легенда «Шахтаря» Михайло Соколовський. А під час проведення одного ветеранського турніру я мешкав у одному номері із наставником «Іллічівця» Миколою Павловим, оскільки обидва - абсолютно байдужі до спиртного (усміхається).

Ми, українські ветерани, завоювали золоті медалі чемпіонату Європи. Сталося це у французьких Каннах 99-го, а через рік наша збірна вже взяла «золото» світової першості! Проти нас грали «зірки» найпершої величини. Приміром, екс-футболіст німецького «Кельну», чемпіон світу 1990-ого року П’єр Літтбарські. Коли перебував в Угорщині, то пропонували особисто познайомитися легендою світового футболу Ференцом Пушкашем. Проте великий угорець на той час хворів, тому не хотів його турбувати. А через кілька років Пушкаша не стало…

– З’явилися новітні технології, що відразу вказують на помилки суддів. Чи краще стали судити арбітри в порівнянні з часами, коли грали Ви?

– Можливо, я вас здивую, але суддівство стало гіршим.

– Як ставляться ваші рідні до того, що Ви все життя присвятили футболу?

– В мене вся родина причетна до спорту, тому розуміють моє захоплення як ніхто. Дружина в мене – майстер спорту СРСР з художньої гімнастики. Доньки теж - професійні спортсменки.

Андрій КОВАЛЬ для «Волинських новин»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---