Збирають гроші на пам'ятник німкені, яка врятувала життя 200 волинян

Німкеня врятувала 200 волинян від смерті. А на її могилі — тільки старенький дерев'яний хрест. 70 років тому, у листопаді 1943-го, жителі села Берестяне Ківерцівського району могли загинути від рук карателів. Але цього не сталося завдяки величезній людяності й мужності Ельзи Шнетінберт, яку в селі пам’ятають як Ольгу Міцевич. Про це повідомляє «Волинь-нова».

ОЛЬГА МІЦЕВИЧ РАНІШЕ БУЛА ЕЛЬЗОЮ ШНЕТІНБЕРТ
«Якби не Німка, то нинішнього села Берестяного може і не було б, переконаний краєзнавець Микола Подзюбанчук, який звернувся до редакції, щоб увічнити пам'ять цієї жінки. І навіть познайомив мене з кількома старожилами. Їхні свідчення іноді досить плутані, навіть суперечливі, адже відтоді минуло 70 літ. Але спробую з них, наче з пазлів, скласти загальну картину. Добре розумію: вона не закінчена, не вистачає багатьох фрагментів. Але сподіваюся, що її зможуть доповнити наші читачі», - йдеться у повідомленні.
…Цю жінку в Берестяному називали Німка, і на таке звертання вона не ображалася. Ельза Шнетінберт походила з німців-колоністів, які ще у ХVІІІ cтолітті приїхали в царську Росію розпочинати виробництво скла: у тодішній Орловській губернії, в містечку Дятьково, ще 1790 року заклали завод, який згодом став основою для величезної промислової імперії російських капіталістів Мальцових.
Її двоюрідний онук Олександр Шнетінберт із Журавичів пригадує, якою була ця жінка. «Я бабусю Ельзу добре пам'ятаю. Ми з батьком часто їздили до них у гості. Незважаючи на поважний вік, була дуже рухлива, енергійна і працьовита», — розповідає Олександр Шнетінберт.

ЗАРАДИ УКРАЇНЦІВ НІМКА СТАЛА НА КОЛІНА ПЕРЕД НАЦИСТАМИ
« У війну в нашому Берестяному життя кипіло, як у казані. В ньому бували і повстанці, і радянські партизани, і поляки, і німці», — говорить 85-річний Кирило Мізун.
Він добре пам'ятає, що вперше карателі прийшли перед «октябрською» (7 листопада). Сам бій був наступного дня, 7 листопада 1943-го. Він досить детально описаний у книзі Дмитра Медведєва «Сильні духом». Сказано, що тоді загинуло 12 партизанів. Тільки автор явно перебільшив успіхи свого загону, а інколи й сам собі суперечить, коли пише: «Ми знали, що тривалого бою нам не витримати: у нас було мало патронів».

Досить переконливу версію, чому німці хотіли знищити село та його жителів, ми почули від 83-річного Павла Папежука. Каже, що після того бою 7 листопада сільські хлопчаки бігали в ліс дивитися на забитого генерала. Тоді здерли з нього золоті погони і кашкета. Один із пацанів — його вже немає на світі — заховав свої «трофеї» у клуні в сніп. Німецькі солдати цілком випадково наткнулися на них. Брали солому, розв’язали снопа, а звідти й випала «знахідка». Що очікувало жителів села, в якому знайшли речі вбитого генерала, коли навіть за смерть німецького солдата знищували сотні мирних людей, страшно було уявити. Тому те, що серед українських селян виявилась німкеня, згодом назвуть Божим провидінням.
Щоб ніхто не втік, власовці оточили село, а людей стали зганяти до величезної клуні, яку місцеві називали сибірською, бо на Поліссі таких не будували. Там уже назбиралося зо двісті душ: старі й молоді, жінки і дітки. Як згадує 82-річний Антон Борщевич, біля клуні вже стояли каністри з бензином і декілька кулеметів. Саме в цей момент прибігла Німка й заповзялася щось дуже емоційно пояснювати фашистським офіцерам, які командували каральним загоном. Навіть стала перед ними на коліна.
Нині ми можемо тільки здогадуватися, про що була та розмова. Але всі очевидці погоджуються: саме ця жінка із великим серцем відвернула страшну трагедію. На її благання німці відпустили людей, але попередили, що виходити із села можна тільки дорогою, яка веде на Сильне.
« Я бачив, як з десяток селян із подушками кинулися бігти до лісу. Власовці, які стояли там «цепом», вирішили, що то вони втікають до партизанів, і повернули в село. Далі зігнали у дві клуні й підпалили. Тоді загинуло 14 односельчан. А то всіх би живцем спалили… І могли бути другі Кортеліси чи Клубочин», — пригадує Кирило Мізун.

А ПРО БЕЗСТРАШНУ ЕЛЬЗУ-ОЛЬГУ — ЖОДНОЇ ЗГАДКИ
В архіві газети «Волинь-нова» автор статті знайшов кілька публікацій про село Берестяне. В замітці «Біографія партизанського села» О. Юхименка за 19 березня 1966 року читаємо: «Скільки горя, лиха довелося зазнати берестянчанам за буржуазного ладу і ще більше за часів тимчасової фашистської окупації. В грізні роки війни гітлерівці та їх лакузи з бандерівського охвістя дотла зруйнували село, перетворили його в руїну».
У номері за 12 лютого 1967 року в публікації П. Юшковця «Світла доля Берестяного» сказано: «Село чинило опір поневолювачам, боролося. У листопаді 1943 року фашисти оточили його і живцем спалили багатьох жителів. Із 220 хат уціліло 7…».

Приблизно так тоді писалася історія. І жодної згадки про милосердну і безстрашну німецьку жінку, яка захистила своїх односельчан від неминучої смерті.
Разом із Миколою Подзюбанчуком підходимо до могили Ельзи–Ольги Шнетінберт–Міцевич. Низенький старенький дубовий хрест, на якому ледве видно дві дати — життя і смерті. Якщо вірити написові на хресті, жінка прожила 95 років…

«Ми хочемо поставити тут пам'ятник. Адже ця жінка варта того, щоб про неї пам'ятали нащадки», — каже краєзнавець.

У знаменитому фільмі «Список Шиндлера» розповідається, як німець під час Другої світової війни врятував із Краківського гетто 1200 польських євреїв. Девізом фільму режисера Стівена Спілберга про Оскара Шиндлера стала цитата з талмуда: «Хто рятує одне життя — рятує весь світ». Але на відміну від Оскара Шиндлера, в Ольги Міцевич не було списку тих, кого потрібно врятувати, вона просила за всіх односельчан. І, на нашу думку, заслуговує не тільки на добру пам'ять, а на більш–менш пристойний пам'ятник. Слава Богу, у Берестяному почали на нього збирати гроші…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---