«Якщо в країні драма, треба знімати комедії», - кінорежисер Любомир Левицький

Канули в лету часи, коли в Україні знімали кіно посередньої якості. Зараз ситуація кардинально змінилася. Фільми вітчизняного виробництва складають гідну конкуренцію іноземним стрічкам на міжнародних кінофестивалях. Але український кінопродукт усе-таки не так часто потрапляє на широкі екрани.

Як пояснює режисер Любомир Левицький, у нас переважно знімають авторське кіно. У цьому немає нічого поганого, але такі фільми не розраховані на масову аудиторію, відтак у прокат кінотеатрів не потрапляють, - йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини від 18 серпня (№29).

«Кінотеатри – це бізнес-структури. Це не «Червоний хрест». Вони прокатують ті фільми, на які ходять глядачі».

«Тіні незабутих предків» 2013 року став поки єдиним за всю історію країни фільмом, який зміг відбити бюджет. «Це вже можна вважати перемогою», – каже режисер стрічки Любомир Левицький.

«2005 року я дав собі слово присвятити 10 років розвитку жанрового кіно. Цей час уже минув. Зараз мені цікаво робити міжнародні проекти, які матимуть український характер, але будуть англомовними. Щоб глядачі з інших країн могли дивитися без проблем і з задоволенням. Свого часу це зробили Люк Бессон, Гай Річі. Це кіно світового рівня, але ми впізнаємо його за національністю. В українського кіно поки що такої самоідентифікації немає».

«Я до кіно ставлюся серйозніше, ніж інші. Це – єдине джерело моїх доходів і мого натхнення. Я нічим у житті, крім кінобізнесу, не дозволяю собі займатися».

Любомир Левицький спеціальної режисерської освіти не має. Зате у нього є режисерська практика. Сам майстер кіношної справи каже, що найкраща школа – знімати свої фільми. На переконання режисера, розвиток українського кіно призупинився, коли Україна стала незалежною.

«Коли сталася культурна криза, розвал СРСР – ніхто не розумів, як працювати. Ті майстри, які були, просто перестали працювати. Тим часом їхні російські колеги пішли у серіали. А в Україні це все затихло і померло. Зараз наші майстри, які є сильними в режисурі, дуже відстали від технологій».

«Кіно – це процес, який рухається уперед. Це нові технології щодня. З часом не просто треба йти в ногу, а, я казав би, бігти».

Любомир Левицький стверджує, що Україні насправді бракує кіноіндустрії, а не пальмових гілок чи «Оскарів». А ще більша проблема – хороші сценарії. «Годі побудувати будинок без фундаменту», – проводить аналогії режисер. Людей, які пишуть сценарії, у нас багато. Але вони впадають у крайнощі: або пишуть історії, які нереально фінансово втілити у життя, або ж таке, що пересічний глядач дивитися не буде.

«Кіно завжди працює на контрасті. Якщо в країні драма, треба знімати комедії. Нам зараз їх дуже бракує. Чому в Америці такі популярні молодіжні фільми жахів? У них все добре та стабільно, не вистачає адреналіну».

«Понад 40% українських глядачів – це спонтанна аудиторія. Це люди, які приходять у кіно й беруть квитки на найближчий сеанс».

Піратство – одна з причин, чому творчі люди в Україні не можуть працювати і заробляти цим на життя. Любомир Левицький нині бере участь в антипіратському проекті, який готують спільно з Посольством США, культурним центром America House, Американською торговельною палатою і навіть ФБР. «Персонально моє завдання – зняти кілька роликів, які допоможуть українцям зрозуміти, що красти мрії творчих людей не можна».

Альтернатива скачуванню фільмів в інтернеті є. Наприклад, ліцензійні сайти, де можна заплатити невелику суму й подивитися кіно. Любомир Левицький каже, що «попрощатися» з авторськими правами можна після телевізійних прем’єр: «добрі люди» роблять копії, відстежити поширення яких далі просто нереально. Це тотальна неповага до авторських прав.

«Якщо хтось вважає, що піратство можна перебороти дуже швидко – це нереально. Я думаю, що років сім-вісім – і піратства в Україні не буде».

«Після виходу мого фільму #SelfieParty його в інтернеті скачали понад два мільйони людей. Якби я як автор отримав хоча б по гривні з кожного скачування, за ці гроші міг би забезпечити кілька знімальних днів для іншого фільму».

«Уявіть собі: 10 років ви ходите у супермаркет, вам безплатно дають хліб і молоко. Одного дня ви приходите знову, а біля цих продуктів уже є цінник. Це вас, звичайно, обурює, ви йдете додому з порожніми руками. Сидите день, два, три... А їсти хочеться. І за кілька днів усе-таки купуєте. Так народжується культура».

Любомир Левицький розповів дуже характерну історію. Якось їхав у таксі й розговорився з водієм про фільм «Ломбард», що його режисер знімав 2013-го. Таксист запитав, де стрічку можна скачати «на шару». Левицький запропонував: він дасть свій персональний лінк в інтернеті, де фільм можна глянути без оплати, а водій везе його додому безплатно. Таксист відповів: «А я що, на воді їжджу?».

Довідка:

Любомир Левицький-Кобильчук, український кінорежисер, народився 17 вересня 1980 року в місті Верховині Івано-Франківської області. Закінчив історичний факультет Чернівецького університету, отримав фах археолога, втім мріяв працювати у сфері кіно. Уперше випробував себе на цій ниві, працюючи та навчаючись у кіношколі в Німеччині. Там він писав сценарії музичних і рекламних роликів. Повернувшись до України, Любомир став режисером першого українського молодіжного трилеру «Штольня». Знімав кліпи для зірок української сцени, рекламні ролики. У його доробку – повнометражні фільми «Штольня» (2006), «Ломбард» (2013), «Тіні незабутих предків» (2013), «Хранитель шляху» (2015), Smash (2015), #SelfieParty (2016), а також короткометражки «Обійми мене» (2009), «20 доларів» (2007).

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---