«Ультрас» луцької «Волині». Погляд зсередини. ФОТО. ВІДЕО

Футбол – гра мільйонів і для мільйонів. Доводити це наразі потреби немає, адже матчі всесвітньовідомих і місцевого рівня команд із однаковою цікавістю дивиться чи не пів-Луцька.

Ось він, вболівальник – людина, для якої готується вистава під назвою «футбольний матч», і яка є невід’ємною частиною цього дійства. Важко уявити вид спорту №1 без заповнених вщент багатотисячних стадіонів, де фани готують «перфоменси», а у відповідь отримують феєрію голів і пристрастей на футбольному полі. Клуб без вболівальників – це клуб без душі.

У великих клубах – великі армії фанатів, у маленьких – нечисленні. Луцька «Волинь» належить до тих, де «торсида» налічує декілька сотень. 17-й сектор – це серце команди, дух, який додає наснаги йти вперед попри усі негаразди. Саме там зібралися найвідданіші - «ультрас».

Це стаття про них, волинських фанів «ультрас». Хто вони – хулігани, які приходять на стадіон, щоб розважитися, чи ті, для кого футбол – це релігія, а «Волинь» - ікона. Висновки кожен може зробити сам, ознайомившись із матеріалом кореспондента «Волинських новин».


Народжений «ультрас»

Історія виникнення сучасного фан-руху у Луцьку пов’язана з 2000-ми роками, коли «Волинь» вдруге у своїй історії пробилася до «еліти» вітчизняного футболу. Перемоги над українськими грандами «Динамо» і «Шахтарем» привернули до луцької команди армію вболівальників, частина з якої і зараз - з клубом.

«От побачив і прийшов, десь 2004-ого року»,- розповідає представник 17-ого сектору, - «понадивилися, як інші фани, з інших міст вболівали. Бачили, як у них це все злагоджено. Ті ж фани київського «Динамо». Як група приїжджих фанів могла «обставити» місцевих вболівальників. Здавалося, не ми грали вдома, а вони. Тому й своїй команді вирішили організувати підтримку.

Спочатку так званим фанатським сектором на стадіоні був 15-й, потім «кочували», врешті, дійшли до 17-ого. Це сталося стихійно. Потім нас загородили і охороняють ще краще, ніж Януковича. Підтримка зараз є у найменших клубів, навіть першолігових. Приводять друзів, сватів, кумів. У касі вільно продаються квитки. І ніхто, з 17-ого сектору виганяти не буде, аби було бажання підтримати команду».



Ми - за здоровий спосіб життя, - «ультрас»

Стереотип, сформований суспільством: фан – це розігрітий спиртними напоями чи під дією наркотичних речовин агресивний вболівальник.

«Це повна маячня про те, що ми вживаємо алкоголь і наркотики. Це роздута тема журналістами. Багато з нас хочуть займатися спортом. Ходять і тренуються. Ми - за здоровий спосіб життя. Випити пляшку пива - це дуже рідке явище для більшості з нас. Зрозуміло, що є винятки. Хтось п’є надміру, хтось палить. Утім, основна політика, стержень нашого руху – це люди, які категорично проти цього.

Якщо говорити загалом про суспільство фанатів і не тільки луцьких, то зараз це - абсолютно здорові молоді люди, в яких немає агресії. Це знову ж таки все роздмухування у ЗМІ. Вирвані речі з контексту. От десь на відео зняли, якогось п’яного, який шумить на трибуні і відразу: «О, це фанат». Кажу відверто – це маячня, і саме це слово сюди підходить».

Головні атрибути луцького вболівальника не з 17-ого сектору – це бокал пива і жменя насіння?
«Не можна усіх вболівальників під одну планку ставити. Є справжні вболівальники і поза 17-им сектором. Але основна маса… Після них лишаються гори сміття. Купа пляшок з-під алкоголю по місту, біля «шашличних». Там ви не зустрінете нікого з фан-сектору. Є п’яні на футболі, але це не фанати, а звичайні люди, вболівальники.
Хоча, якщо алкоголь розглядати, як явище, то це не проблема футболу, а взагалі всієї держави, суспільства в цілому».



Волинські «ультрас» - тоталітарний режим чи організована анархія

У навколо футбольному середовищі побутує думка, що волинські «ультрас» – це добре організована спільнота, де лідер та невелика група людей диктують певні норми поведінки. Утім, самі ж фани переконують, що чітко визначеного лідера у них немає.

«Суперорганізованого колективу немає. Щоб перерахований був кожен фан. Це компанія у 200 чоловік приблизно. Ходять, «тусуються», підтримують команду, мафії немає. Зараз уже немає авторитарного режиму. Фанати - вільні люди. Є, звичайно, ті, які більше виділяються, а хтось - менше. Одні вже 10 років вболівають, інші - лише нещодавно. Зрозуміло, що їх думки мають різну вагу».

Був період, коли на вашому секторі замінили пластикові стільці на дерев’яні лавки, бо крісла ламали?

«Ці пластикові стільці… ти на них стаєш - і вони ламаються. І не тільки стаєш, а взагалі торкнешся його - і він зламався. Поставили ті лавки. Бо як скачеш, то ті осколки деруть ноги, і були випадки, що навіть до крові роздирали. Потім поставили лавки, але керівництво Прем’єр-ліги сказало, що не можна. Що треба поставити антиударні крісла, які є зовсім не анти ударні, і їх можна також зламати. Хоча уже важче. В принципі, такої цілі ніхто з нас не ставить. Побитих стільців зараз ми не бачимо. Їх ніхто навмисно не ламає, хіба що випадково».

Вас критикують за використання піротехнічної техніки, адже це заборонено на наших стадіонах?

Фаєри – були, є і будуть. Як би не намагалися заборонити. Це потрібно. Дуже смішно дивитися, коли керівництво нашої держави параноїдально рветься у Європу. Нехай подивляться, як там відбуваються футбольні матчі. Нехай подивляться матч у Польщі чи Італії. Глянуть, скільки там піротехніки. Там немає через це бійок із «Беркутом», немає жодних проблем, нікого не дістають удома. Скрізь нормально, крім нас.


Міліція переслідує їх навіть удома?

Про «теплі» стосунки міліції і «ультрас» існують легенди. Численні відеоролики про їхні сутички «блукають» Інтернетом. Не важливо за кого ти вболіваєш, - головне, що ти фан. А значить ти вибрав сторону.

«Так було таке, що приходять додому. Навіть в університет. Буває після якоїсь події ходять, дзвонять, питають, чи йдеш на гру. Викликають у міськвідділ - і пишеш пояснення різні, кому вони потрібні. Був чи не був. Це називається тиск. У них є накази: контролювати і проводити профілактичну роботу, чим вони і займаються. Я думаю, якщо ви з кимось поб’єтесь на вулиці, то навряд чи вас ще півроку будуть викликати і запитувати, чи ви більше ні з ким не побилися - їм на це «плювати», а тут - ні».

Чому ж у вас такі неприязні стосунки з міліцією, якщо закон не порушуєте?

Тут немає винних. Є загальна політика. І заручниками цієї ситуації є ми і міліція. Особисто в міліціонерів немає особистої неприязні до нас. У них є просто накази. З нашої сторони нема ніякого бажання порушувати громадській спокій, бити вітрини - такого нема. Знову ж таки, - це спроба роздути. Хтось зверху віддає наказ, хтось на цьому заробляє бали, очки. От «прийняли» фанатів, зробили з нас якихось хуліганів, я не знаю, алкоголіків.

Вони діють так: от ми боремося зі злочинністю, то от ми спіймаємо фанатів, зробимо з них негативний образ, і суспільство буде задоволене, мовляв, як добре працює наша міліція, як вона добре нас захищає. Краще вони б ловили тих, хто продає наркотики, «гопніків», і абсолютно немає чого торкатися фанатів. Я взагалі не пам’ятаю, щоб хтось від нас постраждав, якась бабця, чи ще…ніхто нікого ніколи не зачіпає.

Чому тоді міліція таким чином до вас ставиться?

Були випадки, що їм просто когось треба «закрити». От вони «прийняли» двох фанатів. Але їх теж можна зрозуміти. Це їх робота. Ми їм так потрібні, як вони нам. Вони собі пішли б додому з великим задоволенням і своїми справами б займалися, ніж за нами бігати, а ми - від них. Це така політика чиясь, спроби зробити з нас негативний образ. Важко сказати, кому це потрібно.

Коли збирається велика кількість людей, завжди можна до чогось причепитися, і це не лише футбол, але й будь-яке гуляння в центрі міста. Де один п’яний «чувак» побився з іншим. Їх просто забрали в міліцію та й усе. Але через це не пишуть статті, не роблять галасу. А тут, якщо двоє в нетверезому стані побилися на стадіон, так відразу й починають говорити, що які ж фанати злі і нехороші. І спроба цю тему якось розкрутити.


Футбольне хуліганство – закрита тема для суспільства
Бійки між фанами різних команд після матчу, так звана «стінка на стінку», практикується у всіх містах, клубів Прем’єр-ліги. Луцьк - не виняток.

«Там де є футбольний клуб, там є футбольні хулігани. Але це їх справи. Ніхто не зачіпає мирних людей, всі бійки зазвичай далеко від цивілізації. Ця тема закрита. Вона - тільки для тих, хто бере участь.
Звичайній людині це не зрозуміти, але їм це подобається, і ми нічого проти не маємо. Кому подобається, нехай собі займається, але, що хочу підмітити, що це нікого не стосується, і ніхто від цього сторонній не страждає. Це абсолютно добровільна участь. Це складно зрозуміти, можливо, це як алкоголік чи наркоман - він собі взяв пляшку і йому добре, а хуліган побився і йому добре від цього. Звичайній людині цього не зрозуміти, як це відбувається, які емоції після цього. Ну, це вище, ніж просто пішов і побив морду. Це розвага для чоловіків. Якщо хтось хоче розважатися, і є така можливість, звичайно, треба мати правильні знайомства, і не кожен туди може потрапити».



Головний ворог – фанати львівських «Карпат»

Традиційно усі більш-менш серйозні фанатські угрупування вибирають собі ворогів і друзів. Так і вболівати легше і цікавіше. Таким чином, і з’являються дербі, які скликають на стадіон тисячі вболівальників. Для луцької «Волині» колись найпринциповішим суперником було Рівне, тепер же в часи кризи східного сусіда, головним подразником стали львівські «Карпати». Фани охрестили це протистояння «Західно-українським дербі».

«Це все історично і, здебільшого, суто футбольна ворожнеча. Якщо там гра з «Карпатами», то давайте «омону» більше, два полки нагонимо. Це історичне. О, це принциповий матч. Так хочеться перемогти в такій грі, але… щоб якоїсь ненависті на побутовому рівні - немає абсолютно.

Багато знайомих фанів зі Львова, навіть друзів. Це люди адекватні. Був випадок, коли наше фанатське угрупування після «Динамо» назбирали найбільше грошей на лікування одного фаната «Карпат». Все ж таки є людські цінності. Футбол є футбол, а навколо футбольні справи є навколо футбольні. І треба відрізняти одне від одного. В житті пожмемо одне одному руки, а під час матчу обізвемо там «лемко» сякий такий. Це все гра. «Карпати» - це така команда, в якої хочеться перемогти завжди. Все ж дербі є дербі».

З ким товаришуєте і з фанатських угрупувань?

Товаришуємо найбільше із фанами запорізького «Металургу» - бомжами. Так вийшло, що «зароджувач» нашого фан-руху спілкувався з їхнім - і це пішло з покоління в покоління, і живемо дуже добре.



Фанати під час акції «Свободу Павличенкам» довели, що у них є громадянська позиція - об’єднавшись
Акцію «Свобода Павличенкам» прокотилася усією Україною і об’єднала десятки тисяч фанів з різних міст, ворогуючих угрупувань. Таким чином давши зрозуміти владі, що це - сила, в якої є своя думка, позиція, яку треба враховувати.

«Такі акції проходили в підтримку. У нас є патріотизм на відміну від інших, звичайних вболівальників. У нас є своя позиція, яку ми можемо висловити, яку бачать не лише звичайні люди, але й мери, губернатори, бо всі приходять на футбол. Вони ж бачать, які банери ми вивішуємо. У нас є місце, де ми можемо сказати про свою позицію».


Проблема «Волині» у чому вона: «Хочете побачити наших футболістів – відвідайте нічний клуб»

Фанати розвіюють міф, що вони тісно спілкуються з футболістами. Засилля легіонерів і великі зарплати зробили свою справу, поставивши пересічного вболівальника і гравця у різні соціально-економічні вагові категорії. Піддавши сумніву головний постулат: футбол – це гра для вболівальників.

«Контакту між фанами і гравцями, як такого немає, хіба, що бачимо десь на вулиці. Їх найчастіше бачать в нічних клубах. Теж недавно був, не хочу говорити, кого я там бачив, але це вже була перша година ночі. Це всі знають. Хочеш знайти футболіста – іди в нічний клуб, в будь-який. Самі популярні клуби з радістю приймають футболістів кожні вихідні. Тобто у них гроші є. Нехай не скаржаться, що в них немає грошей, що їм бідним та нещасним півроку зарплату не видають, в клубах «заліпати» є, а там ціни немаленькі.

Я розумію, що він може відпочити. У цьому, що відвідує нічний клуб, нема нічого…Але це ж кожні вихідні, якщо вони вживають алкоголь, курять… То ми, звичайно, проти. Вони ж спортсмени, і від їх стилю життя залежить, як вони грають. І це ж престиж міста, престиж області, волинян – це їх відповідальність, якої, на жаль, у них нема.

Зараз проблема у тому, що за Луцьк «Волинь» не б’ється. Патріотів, які поважають місто, команду і нас в тому числі - одиниці. Всіх ми любимо і цінуємо, але таке рідко зустрічається».

АВТОР: Вадим Ремісько
ФОТО: офіційний сайт ФК «Волинь»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---