Зворушлива зустріч волинських бійців із рідними

47 волинських військовослужбовців цілими та неушкодженими повернулися додому. Сльози радості, палкі обійми, море квітів та запашний коровай – ось, що чекало їх на рідній Волині. Із прапорами та вигуками «Слава Україні!» зустрічали їх рідні та близькі.

Так, майже півсотні бійців із особового складу Луцької частини Національної гвардії України прибули до місця постійної дислокації військової частини № 1141. Вони майже два місяці виконували службово-бойові завдання на Сході країни. Варто зазначити, що усі бійці резервного складу вищезгаданої частини, які покинули рідну землю, аби довести свою відданість неньці-Україні, повернулися додому у повному складі.

У подяку за те, що повернулися живими й неушкодженими, їм вручили запашний коровай. Зустріти героїв прийшли й представники міської та обласної влади.Зі слів начальника обласного УМВС Петра Шпиги, те, що волинські військові приїхали на малу Батьківщину у повному складі, означає лише одне – Бог разом із Україною і оберігає її синів.Свого татуся з нетерпінням чекав і трирічний Сашко. У руках малюка – величезний синьо-жовтий прапор. Щоб його втримати, хлопчику довелось докласти величезних зусиль, однак відданий син міцно тримався за стяг - тішить власним патріотизмом батька. Своїми дитячими устами маленький Сашко шепоче: «Слава Україні!», аби продемонструвати дорослим, що й він знає такі важливі для кожного патріота слова.«Цей прапор надзвичайно важливий для нашої сім’ї. Саме з ним мій син Борис 9 березня пішов воювати у Луганську область, на кордон. З тим прапором пройшов сто важких днів, після чого благополучно повернувся додому, бо потрапив під ротацію. Можете уявити, що ми пережили, тож, цей прапор став для нас сімейною реліквією», - розповідає волинянин Василь Поліщук, який дочекався з війни сина й тепер чекає на повернення зятя Анатолія - батька Сашка.

І ось, близько 15:30 почулися звуки міліцейської сирени. Один за одним до військової частини в’їжджали автобуси та автівки з бійцями. Засмаглі та втомлені, хлопці радісно посміхалися, вітаючи усіх присутніх. Після урочистої частини, військові з трепетом обіймали своїх рідних та друзів. Маленький Сашко миттю опинився на руках свого татуся Анатолія Гречаника, який понад два місяці захищав Україну на бентежній Донеччині. «Я бачив війну. Що ж тут іще додати? Немає кращої миті у житті, ніж бачити обличчя сина після двомісячного перебування в окопі. Ми воювали й не знали, чи повернемось живими. У зоні АТО я зрозумів, що потрібно цінувати те, що маєш. Зовсім змінилося мислення. Коли ти знаходишся на межі життя та смерті, гроші зовсім втрачають значення», - поділився страшними спогадами герой й додав, що якщо потрібно буде їхати на війну ще раз, без зайвих роздумів поїде.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---