«За інших хвилювався більше, ніж за себе», - друзі загиблого айдарівця з Луцька
«Він був дуже сміливим, таким собі відчайдухом, за інших хвилювався більше, ніж за себе», - розповідають друзі про загиблого захисника Батьківщини Андрія Атаманчука.
Як повідомлялося, вчора, 10-го вересня, у Луцьк із почестями привезли тіла загиблих воїнів-краян. Знайомі, рідні, побратими - усього близько 40 автівок зустріли на межі Волинської та Рівненської областей рефрижератор із загиблими героями Олегом Вишневським та Андрієм Атаманчуком. У супроводі колони був товариш загиблого Олександр Гаврилюк.
Він розповів, що познайомився з героєм-айдарівцем ще у 2006-му році.
«З Андрієм ми познайомилися на роботі, встановлювали сигналізації, відеонагляд. Ми були напарникам. Він був майстром на всі руки, за що не брався - все в нього в руках «горіло», все вдавалося, не лінувався і не боявся жодної роботи. Був наполегливим і відповідальним. А ще, Андрій Атаманчук був моїм наставником.
Доля його була непростою, але він був сильною людиною. Виходить так, що у нього немає такої родини, як би так сказати - він був сиротою при живих батьках. Його виховувала бабуся, він жив у Червонограді, там одружився. Але не склалося подружнє життя, і після розлучення Андрій приїхав у Луцьк. Мав ще два шлюби. Його мати вже померла, а батько в будинку престарілих. Мені складно ще щось говорити, я втратив свого друга, найкращого і справжнього друга», - розповідає Інформаційному агентству Волинські Новини Олександр Гаврилюк.
Своїм другом, товаришем, наставником і побратимом називає загиблого воїна Сергій Деркач.
«Я згадую про свого товариша, і можу з впевненість сказати, що він був дуже сміливим, був таким собі відчайдухом, за інших хвилювався більше, ніж за себе. Коли Андрій вирішив їхати добровольцем на війну, то ми його просили, аби він лишився. Не те, що відмовляли, а просили, адже він і тут в тилах міг дуже допомогти. У волонтерській справі зараз не вистачає тих людей, які можуть збирати для наших бійців допомогу і які, тим більше, готові її везти в гарячі точки. Чимало людей зневірився: або робота увесь час забирає, або ж просто бояться. Вже коли в серпні Андрій поїхав на фронт, то ми дуже мало спілкувалися, бо терористи по мобільному визначають місцезнаходження українських воїнів. Але ми туди часто їздили, відправляли багато їжі, форми, то бачилися, от, наприклад 23-го серпня в «Айдар» була посилка, 24-го ми ще відправили 27 тонн продуктів і одягу.
Доля звела мене з цією хорошою людиною під час революційних подій цієї зими. Ми разом протистояли «системі» в Автомайдані України. Так, у нашій організації був такий собі бойовий підрозділ, який був готовий реагувати на складніші ситуації, і тут були люди, які готові трошки на більше. Ми ходили на тренування, їздили на вишколи, а він нами керував, бо в нього був військовий досвід. Його смерть – надзвичайно важка втрата», - розповідає про свого друга Сергій Деркач.
У загиблого захисника Батьківщини Андрія Атаманчука залишилося двоє малолітніх дітей: дочка Марія, 13 років, і син Максим, 7 років.
Нагадаємо, останній бій волинського захисника Батьківщини з терористами відбувся біля села Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області.
Із цим воїном, та його полеглим побратимом Олегом Вишневським сьогодні, 11-го вересня, прощалися лучани на Театральному майдані.
Вічна пам’ять нашим землякам, які віддали своє життя за цілісність і незалежність України. Слава Героям, які назавжди залишаться у серцях лучан.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як повідомлялося, вчора, 10-го вересня, у Луцьк із почестями привезли тіла загиблих воїнів-краян. Знайомі, рідні, побратими - усього близько 40 автівок зустріли на межі Волинської та Рівненської областей рефрижератор із загиблими героями Олегом Вишневським та Андрієм Атаманчуком. У супроводі колони був товариш загиблого Олександр Гаврилюк.
Він розповів, що познайомився з героєм-айдарівцем ще у 2006-му році.
«З Андрієм ми познайомилися на роботі, встановлювали сигналізації, відеонагляд. Ми були напарникам. Він був майстром на всі руки, за що не брався - все в нього в руках «горіло», все вдавалося, не лінувався і не боявся жодної роботи. Був наполегливим і відповідальним. А ще, Андрій Атаманчук був моїм наставником.
Доля його була непростою, але він був сильною людиною. Виходить так, що у нього немає такої родини, як би так сказати - він був сиротою при живих батьках. Його виховувала бабуся, він жив у Червонограді, там одружився. Але не склалося подружнє життя, і після розлучення Андрій приїхав у Луцьк. Мав ще два шлюби. Його мати вже померла, а батько в будинку престарілих. Мені складно ще щось говорити, я втратив свого друга, найкращого і справжнього друга», - розповідає Інформаційному агентству Волинські Новини Олександр Гаврилюк.
Своїм другом, товаришем, наставником і побратимом називає загиблого воїна Сергій Деркач.
«Я згадую про свого товариша, і можу з впевненість сказати, що він був дуже сміливим, був таким собі відчайдухом, за інших хвилювався більше, ніж за себе. Коли Андрій вирішив їхати добровольцем на війну, то ми його просили, аби він лишився. Не те, що відмовляли, а просили, адже він і тут в тилах міг дуже допомогти. У волонтерській справі зараз не вистачає тих людей, які можуть збирати для наших бійців допомогу і які, тим більше, готові її везти в гарячі точки. Чимало людей зневірився: або робота увесь час забирає, або ж просто бояться. Вже коли в серпні Андрій поїхав на фронт, то ми дуже мало спілкувалися, бо терористи по мобільному визначають місцезнаходження українських воїнів. Але ми туди часто їздили, відправляли багато їжі, форми, то бачилися, от, наприклад 23-го серпня в «Айдар» була посилка, 24-го ми ще відправили 27 тонн продуктів і одягу.
Доля звела мене з цією хорошою людиною під час революційних подій цієї зими. Ми разом протистояли «системі» в Автомайдані України. Так, у нашій організації був такий собі бойовий підрозділ, який був готовий реагувати на складніші ситуації, і тут були люди, які готові трошки на більше. Ми ходили на тренування, їздили на вишколи, а він нами керував, бо в нього був військовий досвід. Його смерть – надзвичайно важка втрата», - розповідає про свого друга Сергій Деркач.
У загиблого захисника Батьківщини Андрія Атаманчука залишилося двоє малолітніх дітей: дочка Марія, 13 років, і син Максим, 7 років.
Нагадаємо, останній бій волинського захисника Батьківщини з терористами відбувся біля села Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області.
Із цим воїном, та його полеглим побратимом Олегом Вишневським сьогодні, 11-го вересня, прощалися лучани на Театральному майдані.
Вічна пам’ять нашим землякам, які віддали своє життя за цілісність і незалежність України. Слава Героям, які назавжди залишаться у серцях лучан.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
