Лучанин знявся у стрічці «Гніздо горлиці»
10 листопада у всеукраїнський прокат виходить художній фільм спільного українсько-італійського виробництва «Гніздо горлиці», що три роки мандрував до глядача. Це драма, що зачіпає проблеми еміграції.
Цікаво, що одну з головних ролей у стрічці зіграв наш земляк Максим Канюка. До слова, це – його кінодебют. Про знімання у фільмі та акторське життя загалом у матеріалі щотижневика Волинські Новини №38.
– Чи давно пов’язали життя з акторством? Як у цьому сенсі луцькі стежки завели вас до Києва?
– Давно, з десятого класу. В той час у школі №1 не було вдалої команди КВН, а вона мала існувати. І коли мені запропонували увійти до складу шкільного КВН, я без вагань погодився. Так сталося, що скерувати в правильне русло наші творчі потуги запросили режисера Віталія Герасимлюка, людину абсолютно кіношну і театральну. КВН у нас був мінімально смішним, зате театральним і видовищним – поза сумнівом. На одній репетиції Віталій Сергійович каже: «У тебе може вийти в театральній справі». Я повірив йому. І дуже вдячний за пораду. Так опинився в цій «кухні».
– Скільки часу працюєте в Театрі юного глядача на Липках і яка роль із виконаних там є найулюбленішою?
– У ТЮГу я розпочав свій другий сезон. Завдяки обставинам – саме в цьому театрі, адже міг стати частиною Волинського театру і, дякувать Богу, не зійшлися поглядами ми з ним.
До речі, рік тому перші професійні гастролі з ТЮГом мене віднес¬ли в Луцьк. Дуже цікаве відчуття, мушу сказати: наче й у рідних стінах ходиш, але вже як іноземець.
Із ролей, до яких мені дозволив доторкнутися художній керівник, без сумніву, виділив би Ромео Шекспіра і Лукаша з «Лісової пісні». Це – особливі ролі. Шекспіра актори чекають роками, а Лукаша приємно грати, бо це – щось своє, рідне.
– Як ви потрапили на знімальний майданчик фільму «Гніздо горлиці»?
– Дуже просто – через кастинг. Іншими словами – проби. Усе чесно. Там не один я пробувався, але, певно, десь сильніше впав Тарасу-режисеру і знімальній групі в око. А познайомився з Тарасом Ткаченком під час подій Майдану. Якось у ті непрості часи ми сіли в його машину погрітися. Він там і розповів, що зніматиме кіно, запросив мене на кастинг.
– Чи був у вас на той момент досвід у кіно?
– Ні, не було. І коли знімали перший кадр зі мною, я дуже хвацько й по-театральному почав із перших літер подавати текст. Пам’ятаю ті миттєвості, коли звукорежисер робив зауваження, ще хтось, ще... А Тарас так дипломатично, щоб я не замкнувся, просто говорив: «Максиме, давай в половину від цього працюй». І так за кілька разів він зміг «розполовинити» ту мою театральну подачу до обережного кіноваріанту. Дуже йому вдячний за це.
– Чи одразу вам запропонували роль Михася? Що допомогло найбільш виразно втілити її на екрані?
– Я пробувався не тільки на цю роль, але з перших хвилин проб відстоював саме її. Потім Тарас ставив запитання про персонажа. Оскільки кінодосвіду в мене не було, я хотів справити враження і відповідав, як на іспиті. Але потім вдалося на мить відчути Михася і таки довести, що в нас є точки перетину з ним. Утілити роль допомагало все навколо: режисер, обставини, приголомшливі локації, місцевість, люди.
– Як почувалися на майданчику разом із відомими українськими акторами? Чи відчували їхню підтримку в процесі роботи?
– Як почувається шпрот біля білої акули?.. Але разом з тим, хотілося поряд із ними мати достойний вигляд, аби батькам не було соромно за сина. Римма (Зюбіна, – ВН) багато підказувала, як «обхитрити камеру», куди дивитися. Саша Сизоненко, теж уже відома актриса, моя Мирося, також «тягнула» мене за собою. Микола Боклан, мій тато, – надзвичайної сили професіонал. А от із Віталієм (Лінецьким, – ВН) я не встиг попрацювати в кадрі, про що шкодую.
– Можливо, плануєте відвідати всеукраїнську прем’єру фільму? Чи переглядали вже його у готовому варіанті?
– Так, піду. Обов’язково. Навіть якщо не запросять на урочисту прем’єру. Я куплю коханій дівчині нову сукню і поїду з нею на прем’єру в Бердичів. Такі речі не можна пропускати. Там – багато роботи, там – Віталій, там – актуальний, гострий сюжет – як таке пропустити?!
Раніше ж я бачив фільм на Одеському кінофестивалі.
– Які у вас театральні та кіношні плани?
– Театральні є. Є якісь плани в театру на нові прем’єри і є якісь конкретні назви, а там – ролі, але це все плани. А кіно? Кіно – річ непередбачувана. Нічого не можу загадувати.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Фото автора
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Цікаво, що одну з головних ролей у стрічці зіграв наш земляк Максим Канюка. До слова, це – його кінодебют. Про знімання у фільмі та акторське життя загалом у матеріалі щотижневика Волинські Новини №38.
– Чи давно пов’язали життя з акторством? Як у цьому сенсі луцькі стежки завели вас до Києва?
– Давно, з десятого класу. В той час у школі №1 не було вдалої команди КВН, а вона мала існувати. І коли мені запропонували увійти до складу шкільного КВН, я без вагань погодився. Так сталося, що скерувати в правильне русло наші творчі потуги запросили режисера Віталія Герасимлюка, людину абсолютно кіношну і театральну. КВН у нас був мінімально смішним, зате театральним і видовищним – поза сумнівом. На одній репетиції Віталій Сергійович каже: «У тебе може вийти в театральній справі». Я повірив йому. І дуже вдячний за пораду. Так опинився в цій «кухні».
– Скільки часу працюєте в Театрі юного глядача на Липках і яка роль із виконаних там є найулюбленішою?
– У ТЮГу я розпочав свій другий сезон. Завдяки обставинам – саме в цьому театрі, адже міг стати частиною Волинського театру і, дякувать Богу, не зійшлися поглядами ми з ним.
До речі, рік тому перші професійні гастролі з ТЮГом мене віднес¬ли в Луцьк. Дуже цікаве відчуття, мушу сказати: наче й у рідних стінах ходиш, але вже як іноземець.
Із ролей, до яких мені дозволив доторкнутися художній керівник, без сумніву, виділив би Ромео Шекспіра і Лукаша з «Лісової пісні». Це – особливі ролі. Шекспіра актори чекають роками, а Лукаша приємно грати, бо це – щось своє, рідне.
– Як ви потрапили на знімальний майданчик фільму «Гніздо горлиці»?
– Дуже просто – через кастинг. Іншими словами – проби. Усе чесно. Там не один я пробувався, але, певно, десь сильніше впав Тарасу-режисеру і знімальній групі в око. А познайомився з Тарасом Ткаченком під час подій Майдану. Якось у ті непрості часи ми сіли в його машину погрітися. Він там і розповів, що зніматиме кіно, запросив мене на кастинг.
– Чи був у вас на той момент досвід у кіно?
– Ні, не було. І коли знімали перший кадр зі мною, я дуже хвацько й по-театральному почав із перших літер подавати текст. Пам’ятаю ті миттєвості, коли звукорежисер робив зауваження, ще хтось, ще... А Тарас так дипломатично, щоб я не замкнувся, просто говорив: «Максиме, давай в половину від цього працюй». І так за кілька разів він зміг «розполовинити» ту мою театральну подачу до обережного кіноваріанту. Дуже йому вдячний за це.
– Чи одразу вам запропонували роль Михася? Що допомогло найбільш виразно втілити її на екрані?
– Я пробувався не тільки на цю роль, але з перших хвилин проб відстоював саме її. Потім Тарас ставив запитання про персонажа. Оскільки кінодосвіду в мене не було, я хотів справити враження і відповідав, як на іспиті. Але потім вдалося на мить відчути Михася і таки довести, що в нас є точки перетину з ним. Утілити роль допомагало все навколо: режисер, обставини, приголомшливі локації, місцевість, люди.
– Як почувалися на майданчику разом із відомими українськими акторами? Чи відчували їхню підтримку в процесі роботи?
– Як почувається шпрот біля білої акули?.. Але разом з тим, хотілося поряд із ними мати достойний вигляд, аби батькам не було соромно за сина. Римма (Зюбіна, – ВН) багато підказувала, як «обхитрити камеру», куди дивитися. Саша Сизоненко, теж уже відома актриса, моя Мирося, також «тягнула» мене за собою. Микола Боклан, мій тато, – надзвичайної сили професіонал. А от із Віталієм (Лінецьким, – ВН) я не встиг попрацювати в кадрі, про що шкодую.
– Можливо, плануєте відвідати всеукраїнську прем’єру фільму? Чи переглядали вже його у готовому варіанті?
– Так, піду. Обов’язково. Навіть якщо не запросять на урочисту прем’єру. Я куплю коханій дівчині нову сукню і поїду з нею на прем’єру в Бердичів. Такі речі не можна пропускати. Там – багато роботи, там – Віталій, там – актуальний, гострий сюжет – як таке пропустити?!
Раніше ж я бачив фільм на Одеському кінофестивалі.
– Які у вас театральні та кіношні плани?
– Театральні є. Є якісь плани в театру на нові прем’єри і є якісь конкретні назви, а там – ролі, але це все плани. А кіно? Кіно – річ непередбачувана. Нічого не можу загадувати.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Фото автора
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
Роман
Показати IP
24 Жовтня 2016 22:45
Знаю Макса як дуже приємну і розумну людину. Удачі і успіхів йому!
У центрі Луцька молодики жорстоко побили хлопця
Сьогодні 14:16
Сьогодні 14:16
У натовп на різдвяному ярмарку в Магдебурзі в’їхав психотерапевт з Саудівської Аравії
Сьогодні 12:24
Сьогодні 12:24
У лікарні Дніпра помер захисник з Ковельщини Олег Кот
Сьогодні 11:28
Сьогодні 11:28
На світанку на Ковельщині горіла господарська будівля
Сьогодні 10:32
Сьогодні 10:32
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.