Мертве місто Прип’ять. ФОТОРЕПОРТАЖ

На карті України Прип’ять з’явилася 31 рік тому. Це було місто, де будувався ідеальний комунізм, де мирний атом мав принести вічну славу найбільшій у Європі Чорнобильській атомній електростанції.

Прип’ять в історію таки увійшла, але в ній вона назавжди залишиться містом-привидом, зоною відчуження, жертвою людської безпорадності, містом віртуальної реальності, мертвою кам’яною пусткою, куди лише час від часу приїздять науковці, переселенці, ліквідатори наслідків на ЧАЕС, затяті геймери та журналісти.



Сьогодні у Прип’яті проживати заборонено. Хоча на момент вибуху на Чорнобильській АЕС тут було приписано 49,4 тисячі чоловік, яких примусово вивезли з міста вже наступного дня після катастрофи.
Проте щороку охочих подивитися на покинуту Прип’ять стає все більше. Волинські чорнобильці та переселенці із зони відчуження постійно здійснюють такі поїздки.

Цього року вони вирішили провідати свої залишені домівки та місця так званої «бойової слави» 9 травня на День Перемоги.

Після короткої зупинки у Чорнобилі, де сьогодні й досі проживають люди, делегація з Волині спробувала потрапити безпосередньо на саму ЧАЕС. Проте на повороті до електростанції стояли військові, які у зв’язку з приїздом якоїсь делегації на станцію туристів не пропускали.



Прорватися до Прип’яті також виявилося непросто. З самого ранку туди прибували люди. Хто організованими групами, хто невеличкими компаніями. Проте 9 травня покинуте місто не було схоже на безлюдну пустку.

Серед численних групок людей чулося, як вони пригадували, де жили, де були магазини, куди ходили розважатися, з якими сусідами товаришували.







У найбільш людних місцях стояли працівники зони з дозиметрами, які попереджали всюдисущих "паломників" про те, де високий рівень радіації і куди не варто йти. Крім того, правоохоронці постійно зганяли туристів з дахів висоток та повсякчас закликали із гучномовця дотримуватися правил особистої безпеки.

Прип’ять будувалася у кращих традиціях радянського соцреалізму. Тут яскраво виражена центральна площа, від якої радіусами відходять вулиці, що ділять мусто на мікрорайони.

Все місто просто пройняте радянською ідеологією: на будинках залишилися лозунги, герби СРСР, в колишніх бібліотеках розкидана пропагандистська література, серед предметів побуту можна побачити лише речі вітчизняного виробництва.


Вулиці та проспекти Прип’яті лишили собі традиційні для радянської епохи назви – проспекти Леніна, Ентузіастів, Будівельників, вулиці Дружби Народів, Героїв Сталінграда, Набережна та невипадкова назва – вулиця Курчатова.

У центрі міста можна побачити занедбані приміщення головних будівель Прип’яті. Це насамперед адміністративне приміщення міськради, заклади дозвілля, культури та відпочинку (кінотеатр «Прометей», будинок культури «Енергетик»), продовольчі магазини та універсами, готельний комплекс (готель Полісся), численні заклади, де надавалися різноманітні послуги прип’ятчанам.












За офіційними даними у Прип’яті без своїх господарів залишилися 160 житлових будинків, 26 гуртожитків та будинків готельного типу. Також у занедбаному стані зараз перебуває 25 магазинів, 27 столових, кафе і ресторанів, 10 спортзалів, 3 басейни… Можна лише уявити, наскільки була розвинутою інфраструктура міста у 80-х роках.





Однак найбільше вражають покинуті дитячі майданчики. До них також місцеві охоронці не радять близько підходити. Залишається лише здогадуватися, чи вони бояться, що залізні конструкції можуть обвалитися на допитливих туристів, чи метал ввібрав у себе багато радіації. Наше питання вони так і залишили без відповіді.



Сьогодні всі вулиці та проспекти Прип’яті настільки заросли деревами, що інколи навіть важко пройти до входів багатоповерхівок чи адмінбудівель.
У квартирах майже нічого не залишилося – попри обіцянки тодішньої влади, мародери вивезли з міста все найцінніше. В житлових приміщеннях однієї з 16-поверхівок можна побачити лише залишки ідеального радянського життя – старі потерті шпалери, традиційні радянські меблі, розкидане взуття, звичайна сантехніка. Справжній живий музей вже мертвої радянської історії!





Деякими будинками ходити справді небезпечно, адже час не шкодує навіть каміння. Перекриття стель вже прогнили, на дахах виросла трава і навіть дерева, тому до найцікавіших закутків варто заглядати обережніше. Крім того, ті, хто приїздить до зони відчуження вже не вперше, не радять торкатися жодних речей, особливо металічних.



Ще однією цікавою стороною сучасного життя Прип’яті є графіті людей, які найчастіше просто чорними силуетами зображені на стінах будинків. Важко сказати, звідки взялися ці малюнки. В мережі є безліч версій та думок з цього приводу. Одна з головних говорить, що декілька років тому ці зображення намалювали художники з Німечинни та Росії.






Більшість відвідувачів Прип"яті сходяться на тому, що ці «мертві душі» Прип’яті викликають неоднозначні і гнітючі відчуття, моторошне усвідомлення жахливої реальності, яка панує над покинутою Зоною Відчуження.





Вулицями залишеного міста можна бродити годинами, заглядаючи у кожну шпаринку, у кожне розбите вікно, шукаючи залишені речі прип’ятчан. Однак працівники зони цього робити не радять через нерівномірність радіоактивного випромінювання у місті.



На момент, коли у Прип’яті перебувала волинська делегація, дозиметри фіксували рівень радіації не вище 60 мкР/год. За словами вчених, допустима річна норма не повинна перевищувати 22мкР/год. Хоча для тимчасового перебування чи проживання рівень радіації може досягати і 60 мкР/год.

Кілька годин проведених у Прип’яті нікого не можуть залишити байдужими. Особливо добре карбується у пам’яті пейзаж, який відкривається з даху багатоповерхівки – пусті цегляні коробки порослі лісом на першому плані, а за ними вічна біль Прип’яті – Чорнобильська АЕС.


Дивіться також на "ВН" фоторепортаж з міста Чорнобиль .

Редакція "ВН" дякує фотоклубу "Спалах-АРТ" за можливість участі репортерів "ВН" у поїздці.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---