Віктор Кравчук: «Черги «посіяти» в моєму кабінеті немає»

Голова Господарського суду у Волинській області має свою точку зору на проблему реалізації судової реформи в Україні і вважає критику судової влади не завжди справедливою.
 
– Вікторе Оксентійовичу, чи, власне,  потрібна Україні судова реформа і яким шляхом її потрібно здійснювати?
 
– Проблема стоїть досить гостро. Найгірше те, що немає визначеності. Але навколо цього питання багато спекуляцій різних політичних сил. Відповідно, імідж судової системи не надто високий у громадян. Хоча варто визнати, що для цього є вагомі причини, особливо, якщо згадати історію зі Зваричем. Він зробив вкрай негативні речі для системи. Але я вважаю, що свої «зваричі» є в кожній структурі.
 
Щодо судової реформи, то, як відомо, є два підходи до її здійснення. Перший підхід полягає в тому, що  Верховний Суд має бути вищим судовим органом. При ньому діятимуть колегії цивільних, кримінальних, адміністративних та господарських справ.
Інший підхід передбачає, що діє ланка господарських, адміністративних, цивільних та кримінальних судів. Що це означає? Колегії Верховного Суду перетворяться у спеціалізовані суди. Верховний Суд матиме фактично контролюючу функцію.
 
Яка концепція буде прийнята залежить від політичної волі депутатів Верховної Ради.
Я особисто і господарські суди загалом є прихильниками другого підходу. Наші суди мають прекрасну матеріальну базу. Вищий арбітражний господарський суд України незабаром святкуватиме 70-ту річницю з часу утворення. Свої напрацювання є у адміністративного суду, залишається утворити цивільні та кримінальні спеціалізовані суди.
 
– З цього приводу голова Апеляційного суду у Волинській області Петро Філюк має іншу позицію і навпаки – критикує ідею запровадження спеціалізованих судів. Основний аргумент пана Філюка – така система надто складна для розуміння громадян, які не знатимуть, куди їм звертатися і їх, у результаті, будуть «футболити» з однієї судової установи до іншої.
 
– Це його право так вважати. Я озвучу контраргумент із цього приводу. Цивільні справи в нас не можуть знайти вирішення кілька років. Що це за захист? Якщо Верховний Суд не може справитися з цивільними справами, то що буде, якщо йому передати всі справи, які є господарських та адміністративних судах? Касаційні інстанції господарських судів розглядають справи максимум півроку, а так ця тяганина триватиме до трьох років. Не треба руйнувати системи господарських судів. Я за спеціалізацію судів.
 
– Чи виправданим є запровадження системи адміністративних судів? Вони фактично дублюють деякі й ваші функції...
 
– 40% справ, які слухалися у господарських судах, тепер – в адмінсудах. Я б вважав, що господарські питання у відносинах з владою адмінсудам передавати було недоцільно.
 
– А цивільні?
 
– Так само передчасно. Але, якщо вже адміністративні  суди утворили, то вони мають право на існування.
 
– Чи варто запровадити в Україні систему земельних судів?
 
– Така практика є в інших країнах. Є навіть так звані ювенальні суди, які розглядають справи, що стосуються неповнолітніх. Але їх утворення не на часі в нашій країні.
 
– Як часто рішення Господарського суду у Волинській області оскаржується в Львівському апеляційному господарському суді?
 
– Оскаржується 5-6% від загальної кількості справ, які ми розглядаємо. 2% наших рішень, в тих справах, які оскаржуються, скасовуються апеляційною інстанцією. От на цьому «роблять погоду». Якщо послухати телебачення, то кажуть, що система нікчемна та корумпована. Але я хотів би подискутувати з авторами таких висловлювань, оперуючи тими цифрами, які я щойно назвав. 
 
Але я хочу сказати й про інше. От у нас критикують суди, але забувають, що законодавство, яке регулює економічні відносини, є досить суперечливим. Якщо ж говорити про суддів, то вони є гарними фахівцями, знову ж таки – я зважаю на цифри щодо кількості  оскаржуваних справ.
 
–  Але, тим не менше, звучить багато критики стосовно системи призначення суддів, яка існує сьогодні...
 
–  Перед тим як розвинути тему, яку ви зачепили, хочу детальніше пояснити свою точку зору щодо фахового рівня суддів господарського суду і зауважити, що я веду мову про очолювану мною структуру. В нас немає плинності кадрів. У нас звільняють тільки тоді, коли хтось із членів сім’ї переїздить в інше місто. В нас хороша заробітна плата, нормальний мікроклімат у колективі.
 
А тепер про систему призначення суддів. Вона має бути більш прозорою. Суспільство повинно знати, що в тому чи іншому судді є вакансії. Суддями повинні ставати найкращі спеціалісти в галузі юриспруденції. Має бути відкритий конкурс. Не витримує критики ідея запровадження комп’ютерних тестів. Як комп’ютер може підібрати суддю? Там же ж визначається лише фахова сторона. А моральний фактор? Якщо людина сформована з певними моральними принципами, її ж не можливо змінити. А якщо тести здав психічно хворий? В наших судах є ж такі випадки, є й алкоголіки, є раніше судимі...
 
– Такі судді працюють у Волинській області?
 
– Ні. Але в Україні таке є. Хоча, коли я ще працював в управлінні юстиції, то було, що забирав з туалету п’яного суддю.
 
– Давайте уявимо, що суддів зобов’язали декларувати не лише доходи, а й видатки. Як вважаєте, скільки з них залишилося б працювати в системі?
 
– Я можу показати свою особову справу і там написано, що я маю і як я маю. Судді декларують наявність автомобіля, земельної ділянки, будинку і так далі. Я готовий оприлюднювати свою декларацію. В мене – трикімнатна квартира,  меблі 70-80-х років, машини та дачі в мене немає. Чи готові її оприлюднювати всі судді, не можу сказати.  Є судді, які побудували палаци. Вони побудовані в Україні. Але чого ми ведемо мову лише про суддів? Що було би, якби видатки задекларували лікарі, депутати... Вони всі вихідці з держави Україна. Знайдіть хоч один суспільний прошарок в нашій державі, де зовсім немає корупції. Я такого не знаю. Але хочу засвідчити, що черги «посіяти» в моєму кабінеті немає.  Ніхто не спішить «засівати». Перед виборами говорять про масову корупцію в судовій системі тільки для того, щоб спаплюжити її, замість того, щоб з нею нормально працювати, фінансувати її, навести лад у законодавстві. Якщо ж в суді є негідники, то хай їх звільняють. Дійсно треба питати суддю: «За що ти побудував палац? Чи заробив ти на дорогий автомобіль?» Чиновника треба спитати за кожну придбану річ.
 
– Чим закінчиться справа Зварича, на Ваш погляд? Може, після виборів його відпустять...
 
– В одній з Львівських газет я прочитав, що суспільство вимагає  нюрнберзького процесу над судочинством. Я вважаю, що це означатиме нюрнбезький процес над самою державою.
А по Зваричу... Думаю відбудеться процес, він завершиться і буде винесено справедливий вирок. Вважаю, що цей процес мав би бути публічним. Кожен має відповідати за свої вчинки.
 
– Ви щойно казали, що законодавство, яким регулюються економічні відносини в нашій державі, є неузгодженим. Тим часом, сьогодні країна і світ переживають кризу. У зв’язку з цим побільшало справ у господарських судах?
 
– Господарські суди є стабілізуючим фактором у розгляді спорів, пов’язаних з економікою. Судді зобов’язані вирішувати справи попри суперечливість законодавства. Я вже казав, що при створенні адмінсудів 40% справ, які розглядали ми, перейшло до їхньої компетенції. В тому  числі  є позови до податкової служби. Але хочу сказати, що кількість справ у нас не зменшилося. В нас розглядається багато справ, пов’язаних із банками. Є масове звернення суб’єктів господарської діяльності про стягнення від банків. Зокрема, ми розглядаємо кілька справ по «Західінкомбанку». А є  справи, коли банки позиваються до суб’єктів господарювання, які позичали в них кошти. Як правило, банки стягують ці суми. Є й позови до банків про визнання договорів поруки не дійсними, скажімо.
 
– Які банки найчастіше фігурують у таких справах?
 
– Найчастіше «Західінкомбанк». А якщо говорити про справи проти позичальників, то, фактично, з ними судяться усі банки.
 
– Таким чином банківську систему рятуємо, а підприємства заганяємо у ще більшу кризу...
 
– А що може зробити суд? Перед судом всі рівні. Але ми розуміємо, що таке економіка. Принаймні ті справи, які слухаю я, то намагаюся, як це передбачено Господарсько-процесуальним кодексом, переконати сторони піти на мирову угоду. Це вдається дуже часто. Сторони знаходять розуміння. Крім цього, ми йдемо на те, щоб відстрочити виконання рішення. Чинним законодавством таке передбачено.
 
–  Як часто господарський суд розглядає справи щодо повернення сільськогосподарських паїв?
 
– В нас фактично таких справ немає. Такі справи розглядають міськрайонні суди. Ми маємо справу з фізичними особами лише в тих випадках, коли є спори з акціонерними товариствами.
 
– Доводиться стикатися з таким поширеним нині явищем як рейдерство?
 
– Знаєте в чому проблема? Я буду говорити, зважаючи на практику нашого суду. Якщо підприємство починає відновлюватися, стає на ноги, починає випускати якусь продукцію, тоді й починається це рейдерство. Це біда  особливо агропромислових підприємств. Вони не завжди належно закріплюють свої відносини на юридичному рівні. Скажімо, той же «Пролісок». Коли це підприємство було всього лиш піонерським табором, то воно нікого не цікавило, а от коли стало більш-менш успішним, то й маємо судові справи. Звичайно, як суд вирішить так і буде, але я хочу сказати, що коли підприємство не діяло, то по ньому і питань не піднімалося.
 
Щодо рейдерства. Ганебною сторінкою в історії судової системи вважаю той час, коли суд якогось району міг вирішити питання земельних відносин у Києві. Це – неба, через яку зараз паплюжать судову систему, але ж законодавець дозволяв так чинити. Зараз справи можуть слухати ті суди, які знаходяться на тій території, що й майно.
 
–  Окрім справи по «Проліску», які спори стосовно об’єктів комунальної власності сьогодні розглядає господарський суд?
 
–  Вирішується питання стосовно комплексу «Круча». Там є спір між обласною радою та Луцькою міською. Упродовж тривалого часу були спори стосовно майна в Ковелі між райдержадміністрацією та міськрадою. Але там вже всі питання врегульовані. 
 
– Голова облради Анатолій Грицюк повідомив в інтерв’ю нашому виданню, що справу стосовно «Кручі», можливо, будуть розглядати в господарському суді іншої області, бо міська рада подала відповідне клопотання...
 
– Позивач або відповідач має право заявити про відвід судді, якщо вважає, що той розглядає справу упереджено. В іншу область можна передати справу, коли її розглядає голова господарського суду, або ж якщо всім суддям заявлено відвід. В такому випадку Вищий господарський суд міг би передати розгляд справи в інший суд. Клопотання міської ради, про яке ви говорили, дійсно було надіслано до Вищого господарського суду. Воно не задоволене. Справу розглядатиме колегія суддів у нашому суді. Ця справа є складною через політичні моменти та великий інтерес суспільства до неї. Тема активно висвітлювалася пресою.
 
– Такі спори, як по «Проліску» чи «Кручі», виникають через те, що в 90-х роках влада діяла не завжди юридично грамотно?
 
–  І так, і ні. Коли Україна стала незалежною державою та відбувалася передача майна партійних органів, я працював заступником начальника управління юстиції і був у складі групи, яка займалася питаннями передачі майна обкому партії. Тому я знаю, як все відбувалося. Все майно обкому партії передавалося на баланс облвиконкому, а те, що належало міськкому партії, передавалося міській владі. Такий був принцип спочатку, а потім частину майна облвиконкоми давали містам. Чи поступали тоді юридично грамотно, я не готовий сказати. До речі, цікава історія з самим приміщенням обкому. Була ж така думка зробити там Палац правосуддя, але, як відомо, передали університету.
 
– Відомо, що в перші роки незалежності влада неодноразово при передачі майна застосовувала так зване телефонне право, або було й так, що просто хтось брав об’єкт і потім собі робив на нього документи.  Я мала на увазі такі приклади, коли запитувала про юридичну грамотність влади. Такі речі ускладнюють ситуацію при розгляді складних справ сьогодні?
 
– Я вам більше скажу. Дуже багато об’єктів, збудованих у 70-х роках (піонерські табори, цілі заводи) не мають первинних документів. Я розглядав справу по одному любешівському підприємству, на яке знайшовся інвестор. Ми не могли знайти первинних документів. Ми визнавала право власності за селищною радою. На тому підприємстві треба було щось робити. Але суди зараз критикують за такі речі. Але яким чином тоді оформляти документи? Що ліпше розвалити було підприємство в Любешеві? Хоча воно і так було розвалене.
Тепер хотілося б вернутися до теми «Кручі». Там є первинні документи, звичайно. Питання буде вирішено в суді, можливо, потім тою чи іншою стороною оскаржуватиметься в апеляційній інстанції. Але хотілося б через посередництво вашого видання попросити міську та обласну влади вирішити проблему мирним шляхом.
 
– Чи варто, на Вашу думку, Україні вдаватися до реприватизації? Цей термін «випливає» в політичній риториці досить часто перед виборами.
 
– Під час продажу державної власності були випадки, коли об’єкти йшли з молотка за один долар, але ставилися умови про розвиток. Я вважаю, що частина первинного капіталу в Україні була заснована з грубим порушенням чинного законодавства. Зараз складно це все оцінювати. Але, коли вже власність ефективно використовується, створено робочі місця, то питання має швидше політичний підтекст.
 
– Юридичну справедливість у таких питаннях можливо встановити?
 
– Ні. По нашій практиці і тій інформації, якою я володію, чистої юридичної справедливості в цьому питанні не можливо встановити.
 
– Ви до нинішньої посади очолювали обласне управління юстиції. Де комфортніше працювалося? Голова Господарського суду у Волинській області – вершина кар’єри для Віктора Кравчука?
 
– Я віддав управлінню юстиції 20 років і 9 з них очолював його. В чому складність роботи там? Ти відповідальний за багато питань. Суди, нотаріат, реєстрація громадських об’єднань і так далі.
В суді також складно працювати. Тут вирішуються долі підприємств.  Багато питань проходить через душу і серце... Але конфлікти треба вирішувати законним шляхом. Попри негативний імідж судової системи в цілому, я намагаюся робити все можливе, щоб люди вірили у справедливість господарського суду. Ця посада  –  вершина моєї кар’єри.
 
– Як відпочиваєте від роботи?
 
– Я сповідую систему оздоровлення за Івановим. Маю велику бібліотеку, багато читаю мемуарної та юридичної літератури. Я –  вже дідусь. Маю прекрасних дітей та внуків.
Але взагалі-то юрист – це не просто професія, а спосіб життя. Повірте, суддя має свій спосіб мислення не лише на роботі, а й у повсякденному житті.
 
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---