15 серпня: події, факти, дні народження

День народження 15 серпня відзначає депутат Луцької міської ради Сергій Волик (на фото).

Інформаційне агентство Волинські Новини вітає його та бажає здоров’я, плідної праці і достатку. Хороших новин на щодень, ясного і мирного неба й радості від життя.

Сьогодні в Україні відзначають День археолога. Вітаємо людей цієї професії і зичимо їм здоров’я, удачі й натхнення.

Сьогодні святкують іменини Степани.

Новинка! Якщо ви хочете привітати своїх близьких, рідних чи друзів з днем народження, скористайтесь функцією "Повідом новину". Надсилайте свої вітання та фото іменинників.

Наша хроніка:

Минулого року у цей день редакція інформувала, що археологія - це наука одержимих. Волинські археологи періодично знаходять цінні історичні пам’ятки, які згодом стають експонатами музеїв. Серед них - монети, римські глечики, предмети побуту тощо.

Також у цей день видання інформувало, що Луцьк виявився одним із найменш забруднених міст. На 3,8% менше шкідливих речовин того року потрапило в атмосферне повітря обласного центру Волині у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року.

Цікавим було й те, що українці встановили неймовірний рекорд. Екіпаж на вертольоті Мі-8МСБ піднявся над Кримом на висоту 9150 метрів. Таким чином українці встановили новий світовий рекорд та піднялися вище, ніж Еверест. Рекорд зафіксувала комісар FАІ – Всесвітньої авіаційної федерації Алла Стрельникова.

Народилися:

Цього дня народилися французький військовий і державний діяч, воєначальник Наполеон I (Бонапарт), шотландський письменник Вальтер Скотт, американський кіноактор Бен Аффлек («Розумник Уїлл Хантінг», «Армагеддон», «Перл-Харбор»), російський джазмен та композитор Георгій Гаранян, українська спортсменка, гімнастка Лілія Подкопаєва, російський музикант, співак-репер, підприємець Тіматі (Тимур Юнусов).

Сталося:

1795 — у Франції введена нова валюта — франк.

Французький франк ‒ грошова одиниця Франції, запроваджена після Французької революції, в 1795 році і вилучена з обігу в 2002 році у звʼязку з впровадженням євро.

1 франк дорівнював 100 сантимів.

У 1960 році в зв'язку з інфляцією було запроваджено новий франк = 100 старих франків. Деякий час на банкнотах писали «новий франк» (nouveau franc).

У 2001 році було випущено останній пам'ятний франк зі срібла, що мав оригінальну вигнуту форму.

1935 — Прапор зі свастикою затверджено як державний прапор Німеччини.

Державний прапор був офіційним державним символом Німеччини з 1935 по 1945 і представляв собою прямокутне червоне полотнище з розташованою в центрі на білому колі чорною похилою правосторонньою свастикою, мав офіційну назву die Hakenkreuzflagge («прапор зі свастикою», дослівно - «прапор з гачкуватим хрестом»).

12 березня 1933 указом про попереднє регулювання вивішування прапорів було встановлено, що надалі повинні одночасно підніматися (вивішуватися) разом чорно-біло-червоний прапор і прапор зі свастикою, оскільки «ці прапори пов'язують славне минуле німецької держави і енергійне відродження німецької нації. Спільно вони повинні представляти державну владу і внутрішній тісний зв'язок всього німецького народу». На військових будівлях і спорудах наказувалось вивішувати тільки державний військовий прапор.

22 квітня 1933 «Другим розпорядженням про попереднє регулювання використання прапорів» було встановлено:

1.Штандарт державного президента - рівносторонній обрамлений чорно-біло-червоною облямівкою золотисто-жовтий прямокутник, в якому зображений ширяючий державний орел, звернений до древка. Чорні, білі і червоні смужки обрамлення мають рівну ширину, чорна знаходиться зовні. Ширина облямівки відноситься до загальної висоти штандарта як 1 до 10.

2.Державний службовий прапор складається з трьох рівних по ширині поперечних смуг, зверху - чорна, в середині - біла, внизу - червона, у білій смузі, ближче до древка, зображений державний орел. Біла смуга вище і нижче державного орла розширюється на 1/5 своєї ширини.

Усім установам та органам влади держави, виключаючи державного президента, міністра збройних сил і тих, хто використовують державний військовий прапор або прапор державної пошти, пропонується використовувати державний службовий прапор.

Всі державні службові будівлі повинні мати вивішені чорно-біло-червоний прапор і прапор зі свастикою або державний службовий прапор і прапор зі свастикою.

Службові плавзасоби на внутрішніх водах і на море повинні нести державний службовий прапор, а також, при можливості, - прапор зі свастикою.

Указом державного міністра внутрішніх справ від 29 квітня 1933 було наказано всім комерційним суднам з 1 травня 1933, крім кормового чорно-біло-червоного прапора, піднімати на фок-щоглі або гюйс-штоку прапор зі свастикою.

«Третім приписом про попереднє регулювання використання прапорів» від 16 липня 1933 про зміну приписів про німецькі прапори від 11 квітня 1921 року, було встановлено, що торговий прапор із Залізним Хрестом відтепер називається прапором для колишніх морських офіцерів як капітанів торгових суден і складається з трьох рівних по ширині поперечних смуг, зверху - чорна, в середині - біла, внизу - червона, з зображенням на чорній смузі Залізного Хреста, двічі облямованим білою облямівкою.

«Приписом про попереднє регулювання використання прапорів на комерційних суднах» від 20 грудня 1933 року було підтверджено, що німецькі комерційні судна несуть чорно-біло-червоний прапор і прапор зі свастикою одночасно і вперше на державному рівні встановлено опис прапора зі свастикою:

Прапор з гачкуватим хрестом має червоне полотнище, на горизонтальній середній осі якого, ближче до древка, білий круг, в якому зображено чорний гачкуватий хрест, гаки якого повернені на 45 градусів. Білий круг і чорний гачкуватий хрест (свастика) мають загальний центр. Гаки хреста (свастики) спрямовані від древка (на зворотному боці полотнища - навпаки). Діаметр білого круга складає 3/4 висоти полотнища прапора. Довжина хрестовин хреста (свастики) дорівнює половині висоти полотнища. Ширина хрестовин хреста і його гаків дорівнює 1/10 висоти полотнища. Зовнішня довжина гаків становить 3/10, внутрішня - 2/10 висоти полотнища. Відношення висоти полотнища до його довжини як 3 до 5.

11 квітня 1935 «Приписом про штандарти вождя і державного канцлера» було встановлено:

Штандарт вождя і державного канцлера - рівносторонній, облямований чорно-біло-чорною облямівкою, червоний прямокутник, що несе в білому колі, обрамленому золотими дубовими листками, чорний гачкуватий хрест (свастику) з чорно-білою облямівкою. У чотирьох кутах штандарта поперемінно розташовані орел на гачкуватому хресті (свастиці) в дубовому вінку і орел збройних сил, все в золоті.

23 червня 1935 був затверджений новий прапор державного міністра збройних сил.

15 вересня 1935 на партійному з'їзді НСДАП у Нюрнберзі серед інших «Нюрнберзьких законів» був прийнятий «Закон про державний прапор», яким було встановлено:

1. Державні кольори - чорний, білий і червоний.

2. Державним і національним прапором є прапор зі свастикою. Він також є торговим прапором.

3. Вождь і державний канцлер встановить форму державного військового і державного службового прапора.

5 жовтня 1935 було видано припис про державний військовий прапор, гюйс військових кораблів, торговий прапор із Залізним Хрестом, прапор державного військового міністра і головнокомандувача збройними силами.

31 жовтня 1935 було видано «Припис про державний службовий прапор», яким було встановлено:

Державний службовий прапор - червоне прямокутне полотнище, що несе в середині на білому колі чорний гачкуватий хрест з чорно-білим обрамленням, його нижній гак звернений до древка. У внутрішньому верхньому куті прапора знаходиться чорно-білий вищий знак держави (das Hoheitszeichen des Reichs). Голова орла звернена до древка. Висота прапора відноситься до його довжини як 3:5.

8 травня 1945 був підписаний акт про військову капітуляцію збройних сил Німеччини, 23 травня 1945 державне існування Німеччини було припинено і окупаційні влади СРСР, США, Великобританії і Франції заборонили всі види німецьких прапорів у всіх чотирьох окупаційних зонах.

У 1949 році в ФРН та НДР був прийнятий чорно-червоно-золотий прапор, що використовувався в XIX столітті як прапор Німецького Союзу і символ німецької єдності , а в 1919-1933 роках - як прапор Німеччини (НДР додала в 1959 році в центр прапора герб НДР).

1990 — Президент СРСР Михайло Горбачов повернув радянське громадянство лауреатові Нобелівської премії в галузі літератури Олександру Солженіцину.

Олександр Солженіцин — російський історичний прозаїк, драматург і поет. Один із духовних лідерів православно-патріотичного руху Росії, за політичними поглядами — російський націоналіст-великодержавник та монархіст.

Народився 11 грудня 1918 в Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був володарем великої «економії» на Кубані. Батько — Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув в 1918 році внаслідок нещасного випадку на полюванні ще до народження майбутнього письменника. Мати, Таісія Захарівна Щербак, намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і проникатися марксистською ідеологією.

В 1925 разом з матірʼю переїхав до Ростову-на-Дону, де він в 1926—1936 вчився в школі. В старших класах почанає захоплюватися літературою, пише вірші та есе. У 1936 вступає до Комсомолу.

У 1936 Солженіцин вступив до фізико-математичного факультету Ростовського університету. В 1938 році він спробував здати вступні іспити в театральну школу Юрія Завадського, але іспити провалив і професійним актором не став. У 1939 році паралельно поступив на заочне відділення Московського інституту філософії, літератури, історії (ІФЛІТ), котре не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений на 8 років таборів.

У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день з життя Івана Денисовича» була висунута на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 році архів Олександра Солженіцина потрапив в КДБ, після чого подальше видання його творів в СРСР було заборонене. У 1969 році Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 році він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 послідував арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавили громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку в Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 році указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже відразу ж письменник був удостоєний Державної премії.

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 році вибраний дійсним членом Російської Академії наук.

В 1970 році Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Пушкін, Гоголь, Толстой, Достоєвський, Чехов і Горький».

Солженіцин критикувався за різкі суперечності між цифрами репресованих, що він наводив, та архівними даними, які стали доступними в період перебудови. Гостро критикувалась за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де мовиться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланням на дослідження учених, що працювали в російських архівах.

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Великої Вітчизняної війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельської пропаганди.

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти і емігранти, що заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлений в його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів в книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина «Двісти років разом» — довга, нудна і брехлива».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---