Волинське село Велимче: середньовічні дворища, попівська династія та повстанські криївки

Назва села походить від давньослов’янського імені Велимець. У писемних джерелах його вперше згадано в 1500 році. Щоправда, тоді воно називалося Велунча. У документах трапляються й інші варіанти назви: Велім, Велюньча, Вєлімє, Вєлємно, Вілемно. Врешті-решт усталилася сучасна форма – Велимче. За легендою, село заснували переселенці з сусіднього Датиня.

Його часто згадано у документах XVI-XVIIстоліть. Так, у люстрації Ратнівського староства 1565 року сказано, що у Велимчі є 13 дворищ, але тільки з восьми платять чинш по 20 грошів. З усіх дворищ збирали чотири колоди вівса, кожна з них – згідно з давнім звичаєм замкової міри (вартістю 16 грошів). Крім того, з кожного дворища по 10 возів сіна (вартістю 1 гріш), по троє курей (вартість півтора гроша), по 10 жмень льону (вартістю 1 гріш), по 3 білки (вартість півтора гроша), по два сири, по одній мисці масла (вартість 3 гроші).

Всенький чинш за сіно, овес, курей, сири та масло становив 12 золотих та 8 грошів. Перелічено наступні дворища: Теребешово, Харитоново, Корольово, Трухоньово, Ігнатово, Лавришово, Кочаково та Сергейково.У 1570 році селом володіла Романова Гулевичова, яка з Радошина, Велимча та частини Грушевенської платила з 40 димів та 40 городів по 2 гроші, та з двох колес млинарських по 2 гроші.1661 року у Велимчі збудували церкву. Ділянку землі для цього надав ратнівський староста Стефан Чарнецький. Через півтора століття церква згоріла. Відтак у 1809 році звели новий храм, який відремонтували та поставили на кам’яний фундамент у 1893 році.

Читати ще: Мойсей Данцігер. Життя під час війни, або Непроста дорога в рідний Ковель

Один з настоятелів Свято-Покровської церкви Степан Михалевич встановив своєрідний рекорд за тривалістю служіння: він правив з 1682 до 1760 року, тобто 78 років! Згодом священниками були син, внук і правнук Степана Михалевича, тобто ціла священницька династія.Діяло тут і однокласне народне училище, яке відкрили у 1860 році. А вже в міжвоєнний період школа розміщувалася у чотирьох приміщеннях.

У 1929 році в селі мололи борошно п’ять вітряків, власниками яких були Й. Філюк, Є. Літвінін, М. Пірожик, П. Півень та Д. Зайленчик. Тоді у Велимчі мешкало 2256 осіб і за чисельністю населення село майже зрівнялося з Ратним (2410 мешканців). Окрім того, в селі працювала оліярня Брунштейна та чесальня вовни Тарма, а М. Півень продукував горілку.Під час Другої світової війни, коли почалися вбивства євреїв, дехто з них втік з Ратного у навколишні села, в тому числі й у Велимче. У 1943 році в урочищі Бабоцьке нацисти розстріляли кількох, які переховувалися на хуторі Цюприк. Одній єврейській дівчинці на ім’я Шейдл вдалося вижити: її переховували велимчанці Радіон Литвинець та Феодосія Зуб.

Не оминули Велимче й події національно-визвольної боротьби. Так, 18 червня 1945 року біля села агентурно-бойова група НКВС, якою командував колишній упівець Петро Власюк на псевдо Чайка, оточила криївку, де перебував господарчий референт Седлищанського районного відділу ОУН Антон Редкович на псевдо Листенко. Після переговорів він погодився здатися. Та в останній момент передумав (а може, то була хитрість повстанця, який таким чином сподівався вирватися з оточення?) і почав перестрілку. Листенко загинув сам, але поранив Чайку в живіт і той помер.

А в 1947 році біля села в криївці загинув місцевий уродженець, заступник голови Старовижівського районного проводу ОУН Павло Капітула на псевдо Вершенко або Коля, який входив у боївку Коса. Оперативна група Ратнівського райвідділу НКВС оточила криївку. Повстанці відмовилися здаватися, після чого їх закидали гранатами.

Сергій НАУМУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---