Поважати себе і не бути «лобухами» радять учасники гурту «ФІОЛЕТ» музикантам і слухачам якісної музики. Зокрема у відеочаті на «Волиинських новинах» хлопці розповіли про творчі плани, здобутки, новий альбом, тур Україною та особливості сучасного шоу-бізу.

ОТОЖ

Про фестивалі: Новий рівень

Перше питання більше до Сергія: як ти оціниш розвиток фестивального руху? Які враження від цьогорічних українських фестивалів? Який сподобався, який не сподобався?

Сергій: Всім привіт, для початку. Хочеться сказати, що з кожним роком насправді фестивальний рух в Україні росте. Можливо, не в плані крайньої масштабності, але точно в плані організованості. Українців помалу привчають платити за те, що вони перебувають на фестивалі. Такий досвід, наприклад, цьогорічних «Заходу», квиток на який коштував приблизно 200 гривень за 3 дні. Це вже, на мій погляд, суттєвий рух вперед. Наш народ правильно відучують від «халяви», це і для музикантів, і, власне, для розвитку фестивального руху великий плюс. Музиканти можуть заробляти нарешті, а не бути просто «лабухами», які приїжджають, пограли для купки невеликої людей і поїхали собі додому. Ну і загалом, звісно, у кожного фестивалю є свої недопрацювання. Але мені здається, особливо «Захід», і інші фестивалі суттєво виросли. І та кількість людей, яка на них присутня свідчить про те, що все доволі успішно.

Андрій: Да, «халяву» народ наш любить. Це навіть видно було по тому, як відбувався «Франко-Фест». Єдиний, напевно, «халявний» фестиваль цього літа, на якому було, напевно, найбільше слухачів.

Сергій: Але дуже хороший фестиваль.

Андрій: Дуже хороший фестиваль, насправді. Так. Але «халявний». І тому багато народу було.

Можете виокремити один із фестивалів, або два, як найкращі або найгірші? За організацією, за глядачами.

Сергій: Ну, найгірші я не виділю, тому що я як організатор фестивалів знаю, на скільки це відповідальна справа: будь-що подібне масштабне організовувати. Тому, коли організатори десь недопрацьовують, на це в більшості є свої об’єктивні чи суб’єктивні причини. Потрібно розуміти організаторів. Ну, але за масштабом це, звичайно, і «Захід», за ідеєю, хоч це рідний, «Бандерштат» все ж виокремити і «Республіку». Ну, і «Франкофест», який проводився вперше, але зумів зібрати близько 30 тисяч людей, якщо не більше, для свого старту. Це важливо.

Сергій, ти один із натхненників фестивалю «Бандерштат». Його ми не можемо оминути, оскільки він єдиний взагалі для нашої Волині фестиваль музичний і, тим більше, роковий. Які цьогорічні успіхи фестивалю, що буде наступного року, чи є вже якісь задумки, ідеї?

Сергій: Успіхи – це, що ми цього року більш-менш вийшли на той рівень, щоб фестиваль був комерційним. Тобто, не ставиться питання заробітку грошей, а ставиться питання виходу на «0». Тобто, оплата оренди території, оплата сцени, гуртів, виконавців, - це все повинно робитися і за рахунок тих людей, які приїжджають на наш фестиваль. Тому що «Бандерштат» - це не просто ще один якийсь ліберальний мистецький фестиваль. Це – фестиваль з ідеєю, і не кожен спонсор, не кожен бізнесмен готовий дати на нього гроші. Цього року, можливо, було не так багато людей. Прикро, що Луцьк майже не відвідав «Бандерштат». Це я вам, лучани, зараз кажу, тим, хто зараз спостерігає за цим. Тим, хто були, дякую, само собою. І ми вже думаємо помаленьку над тим, яким буде фестиваль наступного року. Але те, що він буде, це факт. Це, швидше за все, буде знову три дні. Це теж факт. Наразі, мабуть, стоїть питання пошуків більшого фінансування, ніж в попередні роки, для проведення «Бандерштату-2013». Ми чекаємо вашої підтримки і допомоги, в тому числі фінансової.

Про «молоду» музику: Криза в наших головах
На жаль, україномовна музика, зокрема й рокова, не має якоїсь фінансової «підживки», щоб розвиватися. Що робити українським музикантам зараз, які шукають себе? Бо ж одні зникають, інші виїжджають, решта залишаються в своїх містечках, де народилися і там далі щось творять, але не виходять на якісь новіші рівні. Що їм робити далі для того, щоб розвиватися?

Сергій: Я скажу чесно. Не думаю, що в мене чи моїх колег є якісь крайньо ефективні рецепти…
Андрій: (сміється) Якби ми знали, ми би все одно не сказали
Сергій: …як бути ніким і зразу стати ким. Особливо в Україні. Але, мені здається, єдино правильна формула – це робота. Різнопланова робота. Як казав мені в розмові нещодавно один відомий український музикант, навіть, якщо ти в Україні граєш найгеніальнішу музику, це нічого не означає, якщо ти не знаєш, як її продати і не вмієш цього зробити. От, власне, за що й кажу. Одне, коли ти працюєш над якісною складовою своєї творчості, над її ідейним наповненням, над технічним супроводом. Інше – як ти працюєш як менеджер свого гурту. В плані піар-просування гурту, в плані знаходження нових концертів. Якщо ти працюєш у всіх цих напрямках комплексно, ти отримуєш результат. Дуже важко прорватися, коли багато українських гуртів, ну не багато, деякі українські гурти «крутяться» на М1, які вже є більш-менш на рівні їздять на сьогоднішній день по фестивалях, клубах за дуже мінімальні гроші. У клубах зокрема за оплату дороги. Дуже важко таким гуртам, як ми, насправді за таких умов прорватися і довести: «От нам потрібно заплатити декілька сот доларів, умовно кажу, чи тисяч доларів». Коли організатори говорять: «Он цей гурт крутиться по М1. І вони до нас приїжджають за дорогу. Чому ми вам маємо платити ці гроші, якщо ми їх можемо взяти». Абсолютна відсутність солідарності між самими музикантами. Криза в наших головах. Тому що так, продюсери диктують якісь розклади на нашому бізнесовому ринку, але, мені здається, коли б музиканти були трішки солідарніші… У нас що в політиці, що в культурі, що в усіх інших сферах, в тому числі і релігії, між українцями абсолютний розбрат. Саме тому кожен рве свою дупу…

Андрій: Перетягують одіяло на себе. Кожен тягне на себе своє одіяло…
Сергій:…немає власне відчуття того, що можна якось об’єднувати свої зусилля. От на Заході існує поняття лейблів, коли навколо певних музичних видавництв об’єднуються цілі когорти гуртів певного спрямування. Там іде взаємопідтримка: концерти, видання дисків, промо акцій. І в нас такого не-ма-є. У нас музика навіть на рівні провінційних гуртів і маленьких перетворюється одразу на ледь не бізнес-конкуренцію. Підсумовуючи, потрібно пахати, працювати на репетиціях до ночі, мозолі натирати на пальцях, і тоді буде результат.

Де Валік і Петя? Які поради можете дати початківцям, які хочуть займатися музикою? Як оминути «підводні камені»? Як ви їх оминали, якщо такі були?

Андрій: Петя – на Рівненській, Валік – на Ківерцівській. Десь так, в тих районах. А для початківців… Які там «підводні камені» можуть бути? Для початківців треба «маслати». Брати лопату й махати, махати, поки пальчики не окріпнуть (сміється). Працювати.
Сергій: І не особливо реагувати на те, що пишуть в інтернеті. От сьогодні я дивився в пабліку обличчя Луцька «Вконтакті». Там Ігор Семенюк сказав таку штуку, що в Луцьку людей ділять на дві категорії: на тих, хто щось робить, іі на тих, хто це обговорює. То не ставайте тією другою частиною, намагайтеся потрапити в першу. А те, що будуть писати, що ви какашки, всяке таке - не реагуйте на це. Робіть далі свою справу. Але підкріплюйте це все реальними діями: записаними піснями, правильним менеджментом, концертами. Будьте нахабними. Робіть ставку на щирість своєї творчості, її слухач завжди це прохаває.

Чи підтримуєте якось молоді гурти нашого міста?
Сергій: Ми як старі дінозаври року… абсолютно підтримуємо молоді гурти. Як ми можемо підтримувати, якщо ми самі шукаємо якоїсь підтримки, шукаємо виходу на якихось продюсерів незалежних і робимо все можливе, щоб самим прорватися. Я, наприклад, як організатор концертів, якщо маю можливість когось із луцьких гуртів підтягнути на якийсь сейшн, то обов’язково це роблю.
Андрій: Але ніхто й не звертається за допомогою.

Про гроші: не треба бути «лабухами»

Явище піратства у музиці. На вашу думку, хлопці, треба боротися з цим явищем чи намагатися його в один потік з тим, що зараз є, всунути і рухатися вперед? Бо, до прикладу, закордонні гурти можуть заробляти суто на продажу альбомів. А українські мусять виконувати ту пісню одну по тисячу разів на рік, щоб заробити те, що зароблять за кордоном.

Сергій: Я думаю, що не потрібно бути черговим поколінням донкіхотів і воювати з тим, з чим не варто воювати. Тому що є світові тенденції на музичному ринку: навіть суперкруті світові гурти зі сфери рок-музики, живої власне музики, вже давно практикують просто викладати на своїх сайтах альбоми для вільного завантаження. Тобто, акцент іде на заробіток, якщо говорити про заробіток, з власних концертів. Тому що, для чого з цим боротися, коли з таким доступом до Інтернету твій альбом скачають, а ти вкладаєш гроші у видання альбому. А що отримуєш? Нічого.

А чому, на вашу думку, інші більш відомі гурти виступають на концертах лише за компенсацію дороги? Як в наших, українських, умовах досягти згуртованості поміж музикантами?

Андрій: Треба поважати себе, в першу чергу. Себе і свій час. Бо ти багато часу все-таки вкладаєш в те, що ти робиш. Не говориться, наприклад, про видання, а про самі репетиційні моменти. 2-3 рази на тиждень збираєшся. Це маса часу, який ти міг би витратити на щось інше. І маса коштів, які вкладаються. Так само, про видання говорилося, альбом. Ми його, можливо, не робимо тираж, але все одно вкладаємо багато грошей в те, щоб його випустити. Тому, кажу, треба себе, в першу чергу, поважати, щоб не їздити за безцінь або ж «за дорогу».

Сергій: Я тебе доповню, Андрій. Виходить така штука. Якщо гурт буквально два-три рази перед організаторами, а організатори між собою спілкуються достатньо часто, показав, що може приїхати «за дорогу», наступні 30 раз їх будуть запрошувати тільки «за дорогу». І скільки б їм гурти не говорили: «Оце наш гонорар», організатори так чи інакше доб’ють. Для команди, в принципі, вибору як такого нема. Їм важливо виступити, важливо себе показати, тому команду ставлять перед фактом. От і все. А як згуртовуватися? Брати і згуртовуватися. Є студія в Луцьку. Зібралися музиканти. От, наприклад, ми записувалися в Романа Сороки, записали альбом, вже він готовий. Вже 1 жовтня ми його видамо. Чи не єдина студія в Луцьку, яка робить якісний звук. Натомість більшість наших гуртів і музикантів, я не хочу нікого ображати, готові вкладати стос бабла у випивку, куриво, замість того, щоб збирати їх і вкладати в музику. Навколо хоча б такого студійного осердя можна було б вже якось консолідуватися і разом робити якісь концерти і займатися виданням альбомів і правильно все це просувати. Досвід, слава Богу, є, але нікому це не потрібно. Я колись намагався в рамках «Форпосту» якось консолідувати трошки гурти, але в нас більше амбіцій у місцевих музикантів, ніж, власне, творчості як такої. Тому важко до чогось домовитися.

Скільки гурт заробляє своєю творчістю?

Сергій: По-різному буває. Різні концерти бувають, але ми принципово останній рік намагаємося не їздити за оплату дороги і так далі. Хай це буде мінімальний гонорар, але це буде якась подяка за роботу, яку робить гурт. І раджу всім іншим гуртам почати нарешті себе поважати і не робити дурниць.

Скільки, на вашу, думку, повинен коштувати квиток на «Фіолет»? У Луцьку і Києві.

Сергій: Найнижча планка - це гривень 30-40. Бо у Луцьку якщо на Карпу від 50 гривень квитки. На мій погляд, це настільки низька ціна… Чи «Тартак» приїжджає там 70-80 гривень квиток. Що це за ціна для гурту, який 15 років рве українські майдани, стадіони. Це смішно. Ми не можемо відповідно більше ставити. Тому у Луцьку якщо ми поставимо 30, а в Києві - 50, то це нормальна ціна, на мій погляд. Люди у нас дуже специфічні: вони рахують, скільки вони викинуть на концерт, але при цьому перестають рахувати, скільки за тиждень вони викидають на якісь там інші дрібниці. Тобто це вже ваш рівень поваги до музиканта і рівень вашої любові до творчості кумирів. Ми не маємо права заглядати в кишеню цих людей, на що вони тратять, але все ж давайте будемо відвертими. Якщо ви кажете, що 30 - це забагато, то хто ви тоді? Задайте собі це питання.


Про альбом і тур

Скільки міст охопить новий тур «Фіолету»?

Сергій: 1 жовтня ми видаємо свій новий альбом «Pock’n’Love», який викладемо на сайті. І будуть диски паралельно, які можна буде під час туру придбати. Тур стартує орієнтовно 30 жовтня-1 листопада. Першопочатково це буде 13 міст України. Це обласні центри і декілька міст Білорусі. Вже буквально протягом декількох наступних днів викладемо графік цих міст, і кожен з наших шанувальників дізнається, де ми гратимемо.

Як довго створювався альбом? Які пісні до нього ввійшли? І що є «родзинкою» альбому?

Сергій: Ну я в гастрономії не дуже сильний, ми більше музикою займаємося. Альбом створювався півтора року приблизно, пісні писалися в процесі, які виконувалися до того на концертах. Це 12, ні, 11 пісень основних, нє, 12 основних і 3 бонусних, я перепрошую, що я.

Андрій: Загалом 16. І 4 бонусних.

Сергій: Ми, до речі, опублікували трек-ліст на нашому офіційному сайті оновленому. Є він на головній сторінці. Є також на наших сторінках в соцмережах, деякі видання публікували. Там будуть ті пісні, які вже були в нашому живому альбомі, який записувався на «Бандерштаті», нові пісні, які ми виконували нечасто на концертах, деякі старіші пісні, про які або ніхто не пам’ятає до цього часу, але вони існують. Такі як «Паливо», «Луцьк-Париж». Які ще з 2009 року пиляться в «закромах» нашої творчості. Працювалося нам порівняно легко. Мені пощастило як не музиканту, який став музикантом, що зі мною грають профі гітари, бас-гітари, барабанів. І «родзинка» альбому - це, я певен, що в Луцьку такого саунду ще ні одна банда не дала. (сміється). Скромно.

Андрій: Родзинками можуть бути, наприклад, бонусні треки. Це однозначно, що це - «родзинка».

Сергій: Нема там ні однієї пісні, яку, можна сказати, висмоктали з пальця. Теж не хочу ображати деяких музикантів, але слухаєш деякі їхні роботи і просто відчувається якась штучність, фальш. У нас пісні написані щиро. І ті слухачі, наші шанувальники, з якими мені доводиться переписуватися в інтернеті, які там пишуть відгуки, вони відчувають це. І ви відчуєте це, коли слухатимете альбом.

Скажіть, коли ви вже нарешті будете в Луцьку? Що будете робити після випуску альбому і туру в його підтримку? Очевидно, що третім альбомом займатися, чи ні? Може, третього альбому не буде взагалі?

Сергій: Так, Луцьк – 1 грудня. Це буде завершення нашого туру. Отже, після всіх українських концертів, після відвідин Білорусі, якщо ми її таки відвідаємо, в «Майдані», нашому центральному клубі ми відзначимо і закінчення туру, і презентуємо новий альбом, і відсвяткуємо свій третій день народження. Скажу, що ще до того буде робитися. В жовтні ми не будемо сидіти, бити байдики і готуватися до туру. Ми займемося записом нових пісень. Це буде міні-альбом, в який увійде 4, а може 5 пісеньок. Там будуть сюрпризи, деякі дуети, деякі нові пісеньки, які, по суті, не виконувалися ще на концертах. І взимку його презентуємо. Незадовго після виходу нашого нового альбому. Тому що це ще невеликий кавалок пісень, який робився вже в процесі запису альбому. Їх, в принципі, теж хотілося б запропонувати нашому слухачу. Далі буде новий матеріал, багато концертів, фестивальне літо.

Коли ви приїдете в Київ?
Сергій: В рамках туру. В листопаді приїдемо в Київ. Зараз вирішується питання клубу, в якому будемо грати, і дат. Вже більшість міст дати забиті. Київ входить до тих двох міст, які ще не вирішені. Коли це вирішиться, ми повідомимо.

Де вас ще можна буде почути, крім «Майдану»?
Сергій: Полтава, Харків, Черкаси, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Рівне, Київ. А в Луцьку… не можна буде почути крім «Майдану» ніде. Треба дочекатися все-таки. Ми маємо багато роботи і не хочеться робити ще один концерт, хочеться зробити вже 1 грудня, щоб максимально забитий «Майдан» був. Щоб все було гарно, чемно.

Скільки в Луцьку взагалі є майданчиків, де можуть виступити наші українські, зокрема волинські місцеві гурти? Достатньо - не достатньо. Треба збільшувати кількість?

Сергій: У нас все справді дуже скромно: два клуби - «Майдан», «Кораблик». Як же ж ця конторка в «Адреналіні»? «Стоп-кадр». Там ще проводилися концерти свого часу, але не дуже вони були популярні, попри те, що поставили там нормальний апарат. Є ще «Промінь», де проводяться великі концерти зірок всеукраїнського масштабу. А так загалом якоїсь такої зали на місць хай 400-500, але з танцполом, з можливістю повідриватися під свою улюблену музику, немає. От камерні зали є. В «Просвіті» чи драмтеатрі. Там джазові сейшни якісь робити. А от зробити нормальний концерт, в «Промені», де 1 тисяча місць сидячих, ця яма перед сценою, це погано.

Андрій: Не вистачає малої сцени. Немає, де виступати початківцям. Такі заклади як «Майдан», «Оболонь» запрошують в основному вже якусь фірму, виступають вже відомі колективи. А для початківців власне, для таких, хто б хотів про себе десь якось заявити, такого немає в Луцьку. На жаль. Раніше ти (до Сергія, - «ВН») займався «Форпостами», це був дуже великий рух вперед, можна було себе показати там, заявити про себе.

Сергій: Подякуємо всім фанатам гурту «Арія». Я про те, що «Форпосту» більше нема. Щоб ви були всі живі, здорові.

Творчість поза «Фіолет»

Сольний проект «ТраТаТа» і книжка. Що це? Що буде далі? Що ще можна від тебе чекати?

Сергій: «ТраТаТа» - це не сольний проект. Це наш із Коліком проект, в якому ми просто висловлюємо чітку позицію щодо того, що відбувається в сучасній Україні. Нас тут попросили не матюкатися, хоча хотілося би ще раз свою позицію озвучити, я не встидаюсь говорити про це, але менше з тим. Що там буде з «ТраТаТа» - невідомо. А щодо сольного проекту, якщо я правильно розумію, то ми з Андрієм, нашим басистом, який мені допомагає в сольному проекті як гітарист, - завтра в Львові в клубі «Хмільний дім Роберта Домса» презентуватимемо мій сольний проект. Це ті пісні, які писалися в перші місяці існування «Фіолету», але я не хочу, щоб ці пісні помирали. Ми з Андрієм зробили вже десь 12 пісень, деякі з яких завтра у Львові презентуємо. Десь за трошки ми їх запишемо в студійному варіанті і будемо раді вам його презентувати.

А щодо книги?
Сергій: Якщо це стосується тих трьох розділів, які я щотижня викладаю, останні три тижні, то все це серйозно. Я збираюся до кінця року щотижня викладати по розділу і з нового року зайнятися вже виданням книжки, якщо все буде добре. Хто читав, той знає, про що мова. Про Луцьк, людей, які в ньому живуть. Я хочу, до речі, подякувати всім тим, хто це читає, хто нормально це коментує.

Сюжет книжки - це абсолютна фікція чи моменти, стягнуті з життя? Чи, можливо, в книжці все стягнуте з життя.

Сергій: Є дуже багато реальних моментів, персонажів і так далі, але є й вимислу достатньо. Бо це, найперше, художній твір, хоча і з ознаками автобіографічної публіцистики. Прототипи деяких персонажів мають місце в реальному житті нашого міста, більшість ситуацій таки траплялися зі мною. Стежте далі. Буде цікавіше.

Ти в своїх розділах лишаєш реальні імена людей чи все-таки змінюєш?

Сергій: Імена змінюю.

А як ти їх придумуєш?

Сергій: Просто, що в голову прийде. Мені здається, що це не має якогось особливого значення.

У «Фіолета» є декілька програм. Можеш детальніше про них розказати?

Сергій: У нас є найпримітивніша програма. Це акустична. Це коли форс-мажор, Коля сідає за вечір підбирає акорди ті, які ще не підібрані. І ми на другий день її граємо. Це перша. Є трошки розвиненіша програма. Той самий склад, але Петя на клавішах. Є далі така акустично-повноцінна програма з ритм-секцією, з контрабасом, з бек-вокалом, флейтою. Є електрична наша програма, з якою ми виступаємо в більшості клубів, на фестивалях. І є ще супер-пупер крута програма наша з Коліком, ідейний натхненник він цієї програми, по суті творець, дуже все просто: електрична гітара, вокал і електронний біт. На Youtube є відео з цією програмою.

Микола: Ще в нас є програма «Без Валіка» (сміється)
Сергій: Прикол в тому, що на останній концерт в Млинові наш барабанщик не приїхав. Бо його вкрали інопланетяни. Ми були змушені грати всю нашу програму так, як вона є, але без Валіка. Просто дуже хороші люди прийшли, і нас це мотивувало, щоб відіграти концерт щиро, а не відбути його. Хоча в мене емоції фігові були…

Про весілля: на моєму весіллі гратиме «Ленінград»
Чому ви ще не виступаєте на весіллях? Ваша думка щодо виступів на корпоративах, приватних вечірках?

Сергій: Деякі наші музиканти активно грають на весіллях. Наприклад, наш клавішник Петя. Наш барабанщик Валік у складі Волинського народного хору обслуговує дуже серйозні імпрези. (сміється). А ми про весілля не думали. Але на корпоративах грали вже неодноразово. Це абсолютно нормальна практика. Найвідоміші українські гурти, і не тільки українські, наприклад, такий, на перший погляд, абсолютно некорпоративний гурт «Ляпис Трубецкой», який грає антикапіталістичну пафосно-анархічну музику теж грає на корпоративах, заробляють нефігові гроші.

Які зараз ставки на корпоративах?
Сергій: На скільки я собі орієнтуюся, ціни, по суті, ті самі. Тобто, з тих центрових українських зірок, яких я знаю, якщо не потрібно відкладати якихось концертів, то ціна та сама. Ну хіба що там якийсь серйозний замовник. Хоч у мене душа до цього не лежить, буду відвертим, я більше люблю на якихось рок-н-рольних імпрезах грати. Але українці в такій ситуації, що не можемо гребувати і таким.

Андрій: Неважливо, де грати, важливо, який слухач.

Якщо у вас буде весілля, яка музика гратиме на ньому?

Андрій: В мене вже грала музика. З рок-н-рольним репертуаром. Рок-н-рольне весілля в рок-н-рольщика має бути.
Микола: «Ленинград».
Сергій: Підтримую Миколу.


Про кліпи

Розкажіть про останній кліп. Як знімали? Чим поясните парадокс: чому на Youtube така велика червона лінія під відео? З чим, на вашу думку, це пов’язано?

Сергій: Як розказував наш кліп-мейкер, наш кліп розмістили на якомусь російському трольному сайті. Типу що це бандерівці зняли і так далі. І там за день буквально ці 100 дизлайків чи скільки набралися. І таким чином… Щодо кліпу, то знімався він взагалі неочікувано, бо приїхав наш кліп-мейкер до Луцька. Приїхав, щоб їхати з нами разом на фестиваль «Вудсток», на якому ми мали грати, але так сталося, що через штормове попередження цей фестиваль відмінили, а саме там ми мали знімати ще один кліп. Ми вирішили не тратити дарма часу і зняли буквально за вечір. На другий день там мінімально дозняли. Ідея там дуже проста, всі її прекрасно розуміють в поєднанні з самою піснею. Оленку я в той же день, коли в мене визріла ідея кліпу в голові, запросив. Вона відразу погодилася. Буквально за три дні кліп був уже готовий. Має виключно хороші відгуки, на скільки я стежив.

Є вже напрацювання щодо наступного відео? Яким воно має бути? На яку пісню?

Сергій: Вже є кліп. Майже перероблений на пісню «Долоні». Ми його ще до того знімали. Там були деякі правки сюжетні, і він вже буде готовий от-от-от. Презентація його відбудеться на українському музичному каналі A-ONE, не в інтернеті, де він буде деякий час крутитися, потім ми його викладемо в інтернет. Кліп знімався в Луцьку, під Луцьком ми знімалися. Актори знімалися в Києві. Більше того, на минулому тижні говорив із автором нашого минулорічного кліпу «Пусте», який канув в Лету разом із файлообмінником ex.ua, файлообмінник відновили, відновився і кліп. Він розповів, що почав активно працювати над кліпом. Ну і цієї осені ми ще плануємо декілька відео зняти. Стежте за новинами.

Скільки коштує зйомка кліпу? Наприклад, останній кліп, скільки він вам «обійшовся»?

Сергій: Я скажу, що у молодих кліп-мейкерів кліп можна зняти за доларів 400-500. Ми з Андрієм працюємо по іншій, майже контрактній схемі, знімаємо певну кількість кліпів за рік за відсотки від гонорару. В нас своя схема роботи.

А буде якесь відео в форматі цілий концерт відзнятий?

Сергій: Ми пробували джазовий концерт назнімати. Відео не дуже вийшло, бо запрошували не тих операторів…

Про життєве

Що надихнуло на пісню «Я твій»?

Сергій: Хороше літо цьогорічне. Там були різні недоспані ночі, різні процеси відбувалися під час цих невиспаних ночей. Ця пісня о 4 ранку, до речі, була написана. Ніде про це не писав.
Андрій: І вже існує в двох варіантах.

Чиєю музою треба стати, щоб знятися у вашому кліпі? Одна дівчина у вас в кліпі є, вона чиясь муза чи ви її десь «на стороні» знайшли?

Сергій: Оленка дуже гарна дівчина, дуже хороша. І вона дуже гарно вписалася в концепцію відео. Тобто, якщо ваші параметри відповідають концепції наших відео, можете надсилати в приватні повідомлення свої порт фоліо, ми розглянемо їх.

Чи вдається бути хорошим сім’янином і татом і при цьому знаходити час на музику. Дружина ще з дому не викидала всі музичні інструменти? (до Андрія) До речі, а скільки в тебе музичних інструментів?

Андрій: Вдома одна гітара. Чесно. Якщо не рахувати дитячі цяцьки, на яких можна теж грати. Але, ще не викидала. Мене ще поки що терпить. Але насправді дуже важко поєднувати мою велику сім’ю з моєю великою творчістю. Я не знаю, може, комусь не зрозуміти, що таке троє дітей малесеньких, двоє з яких грудні, а третьому тільки 2,5 років. Одним словом, вдома армагедон, і жінка в паніці. Але я дуже люблю і поважаю свою дружину і, я думаю, вона теж мене любить і поважає за те, що я роблю, і вірить в те, що я роблю. І, напевно, завдяки тільки цьому я маю можливість займатися тим, що люблю, що мені подобається. І дякую їй дуже за підтримку, за розуміння. Мені насправді дуже-дуже жаль, що я проводжу надзвичайно мало часу з дітьми. І шкода свою жінку за те, що вона бідолашка. Тяжко їй.

Про плани: пограємо трошки якісної музички

Розкажіть про «живий» альбом.
Сергій: Якщо все буде добре, то цієї осені ми його викладемо. Ми обіцяли весною це зробити, ми його записали, він лежить зараз собі в студії, ми зайняті іншими речами. Ми його презентуємо. Більше того, взимку, я думаю, в якихось містах ще проїдемося клубами з цією програмою. З контрабасом, з усіма іншими розкладами. Пограємо трошки якісної музички.

Чимало українських гуртів їздять підкорювати Західну Європу або Росію. «Фіолет» якось планує їхати за кордон чи поки плануєте і далі тероризувати своїм співом нашу українську публіку.

Сергій: Як тільки вирішу питання з військкоматом, і я отримаю всі необхідні дозволи - Європа, ахтунг! У нас були вже запрошення в Польщу, Німеччину грати на деяких фестах, але…соррі Майкл… Бюрократія…

Сергію, ти регулярно кажеш про те, що ти не маєш музичної освіти, але завдяки своїм колегам, які спеціалісти і фахівці своєї справи, ви створили такий проект як «Фіолет». Не збираєшся заповнити якось цю прогалину? Піти десь довчитися? Посидіти 5-7 років за партою?

Сергій: 3 роки вже збираюся. Активно йду і… Я думаю, що з часом я нотну грамоту як мінімум освою. Думаю, освою якусь гітару. Мінімально хоча б, для того, щоб писати пісні. Зараз специфіка нашої роботи полягає в наступному: я пишу пісню, пишу її з мелодією в голові, приходжу на репетицію, наспівую її хлопцям, вони це підбирають. Так і створюємо пісні. Але це забирає трошки більше часу, тому що якби я приносив на репетицію вже повноцінно створені пісні, розписані на листочку, або принаймні якимись акордами мінімально, то трошки швидше було б. Хоча, нам немає на що нарікати. Ми можемо за репетицію спокійно пісню зробити і запити водою.

Як ви за такий короткий термін стали такими популярними?Що не фест, то ви там. Клуби, корпоративи… Як вам все так вдається?

Сергій: Я не знаю…
Андрій: Не такі ми вже й популярні.
Сергій: Я теж хотів сказати. Це тільки таке враження складається… Це інтернет-активність. Насправді я не вважаю, що ми аж надто популярні, але ми працюємо над тим, щоб нас бачили і чули в різних куточках України. Нас бачать і чують і вважають, що це популярність. Хоча це насправді не популярність, бо ми не «крутимося» на М1, центральній радіостанції теж. То треки у нас задовгі, то труба там звучала, то ще щось, не пам’ятаю всяку дурню.

Андрій: Ми не виступаємо на Майдані в Києві щомісяця.
Сергій: Ну але нам добре. Бо в нас є такі шанувальники як ви. А зірками ми ще встигнемо стати.


Про різне:

Можете визначити найцікавіше чи найнестандартніше місце, де доводилося виступати?
Сергій: я не знаю про хлопців, що вони там собі думали, але в 2010 році ми грали в Корці на байк-зльоті, на фурі. Та хороший концерт був. Справа в тому, що край причепу цього - позаду мене. Я вже ногами впираюся в бас-бочку, і до краю близько. І мої ноги не поміщалися. А я ж не дуже вмію стояти на місці на концертах. І мені дуже складно було втриматися. Ще там під сценою люди кричали, щоб танго чи вальс грати. Мені це запам’яталося. Я ще пам’ятаю, як бомб якийсь на тій сцені виглядаю - потім фотки дививсь.

Ніколи не було думки розбити гітару, як роблять всі знамениті рок-зірки? (до Миколи)

Микола: Я думаю, що це просто ще не було такого концерту. Ще все попереду.
Сергій: Це теж треба рівень мати, мені здається.
Микола: Я ще навіть не ризикую медіатор в толпу кидати, бо боюся, що ніхто не буде ловити.

Порівняйте всі себе з якоюсь певною тваринкою

Сергій: я лінивець. Я люблю спати, я люблю допізна сидіти щось робити, а потім півдня спати.
Андрій: Я лев. Леви ж теж ліниві. Більше сплять. Але коли полюють, то полюють так як треба. Насправді я, напевно, як мураха якась. Вони постійно щось носять, носять, працюють. І я такий теж. Зашився в роботу, в постійні якісь клопоти домашні. І постійно в русі.
Микола: А я сова. Не можу рано заснути. Вірніше, пізно не можу заснути і рано встати.

Сергій: А Валік наш нагадує гонконгського орангутанга. А Петя - то ведмедик.

До речі, у вас колись був трубач.

Сергій: Був період з трубою, і він подобався. Але зараз ми просто трошки іншу музику граємо.

Яка з останніх прочитаних книжок вразила тебе найбільше? (до Миколи)

Микола: Подстава. Я не читаю книжок. Я багато технічної літератури читаю зараз. Звукозаписом цікавлюся дуже. Таке всяке читаю. А літератури художньої не читаю. Але дуже хочу. Можете щось порадити.

Соцмережі в нашому житті і зокрема в житті гурту. Чи могли би ви так стартанути, якби не було соцмереж?

Сергій: На Facebook відпадає, тому що це найгірша мережа в плані поширення музики. А Контакт - це взагалі якась прірва. Такий обмін медіа продуктом, який відбувається там, не відбувається більше ніде. Тільки він в принципі дозволяє настільки масово розкидати людям різну інформацію. Ну і контингент там - в основному молодь. На Facebook старші люди, яких більше цікавлять трошки інші питання. Хоча, вистачає там і молодшого слухача. Але то факт, що ми, і в тому числі інші українські гурти, не мали би такої популярності, якби не стотисячні перегляди відео на Youtube, десятки тисяч шанувальників у групах, які обмінюються інформацією, які через інтернет дізнаються про концерти. Це великий плюс.

Колік, як кава?
Микола: Смачна (сміється)

Ваші побажання читачам «Волинських новин»:

Менше сидіть в інтернеті. Займайтеся коханням, максимально, скільки можете. Я розумію, що може боліти там після якогось разу, але не бійтеся бути собою і слухайте хорошу музику.